Інерція. «Юля» vs «Петро»

На даному етапі в Україні триває інерційна стадія виборчої кампанії. Мляві інформаційні приводи помножуються на абсолютну неспроможність штабних стратегів запропонувати суспільству оригінальну програму. Основний тренд – станом на сьогодні – заочне протистояння Юлія Тимошенко та Петра Порошенка, які, не називаючи один одного по імені, обмінюються випадами.

0

Інші потенційні кандидати, на їхньому тлі, виглядають відверто сіро. Дехто так і не визначився – буде чи не буде він балотуватися у президенти (Вакарчук, Зеленський), хоча потім буде пізно, дехто втратив стартовий імпульс за загальними гаслами (Гриценко) навіть об’єднавшийсь з Віктором Чумаком, а декого, згідно із інсайдерською інформацією, за безперспективністю позбавили фінансування (Ляшко, Тарута).

Політики продовжують приїздити на Вінниччину, проте навіть побіжний огляд їхніх візитів, демонструє, що основні меседжі у них написані «під копірку».

Кінцеві шанси зазначених вище двох претендентів, звісно, багато у чому залежать від зовнішньої кон’юнктури, остаточного розкладу всередині вітчизняного олігархату, різного роду «чорних лебедів», які можуть залетіти з Північного Сходу.

Але ми подивимося на стартові позиції цих двох команд на Вінниччині «тут і сьогодні».

Тим більше, що регіон є маркерним. І якщо його програє Порошенко, то в інших областях йому й шукати нічого не потрібно.

Станом на початок грудня 2018 року ситуація виглядає, приблизно, так. Сайти місцевих партійних організації «БПП «Солідарності» та «Батьківщини» традиційно понурі.

Інформація, яку публікує сайт «БПП», стосується приватних ініціатив депутатів місцевих рад, які власну партійну позицію в інших інформаційних джерелах жодним чином не афішують.

Матеріали про активність депутатів від «Батьківщини», навпаки, є на сторонніх ресурсах, але чомусь відсутні на сайті обласної організації цієї партії. У першому випадку мова йде про небажання брати на себе негатив від нинішньої влади, у другому – елементарно погана комунікація місцевої прес-служби зі своїми ж партійцями.

Справедливим, однак, буде сказати, що одна «топ-новина» все ж вийшла від «Батьківщини» на минулому тижні. Це – абсурдне голосування обласної ради за звернення до Президента щодо скасування постанови уряду про підвищення цін на газ для населення.

Уже за те, що обласна рада не знає норм вітчизняного законодавства її сміливо можна було б розпускати. Але наразі мова йде про готовність до президентських виборів, тому цю тему залишимо.

Крім того, обласна рада ухвалила бюджет Вінниччини на наступний рік. Втім, у бюджетних питаннях депутати розбираються ще гірше, ніж у правових, тому й PR на цій події вийшов, м’яко кажучи, нудним. Присутні сварилися – вносити те чи інше питання, або ні. Зрештою, вносили і майже одностайно підтримували.

Ні, свій конкретний «гешефт» від перебування у депутатському корпусі навіть органів місцевого самоврядування політики мають. Так, депутат-«радикал» Крисько уникнув покарання за вимагання хабаря. Але на загальний партійний рейтинг така поведінка якщо й впливає, то лише зі знаком «мінус».

Можливо, більшу активність проявляє президентська вертикаль? Молдовське видання «Відомості» оприлюднила текст про причетність голови Вінницької ОДА Валерія Коровія до «Правого сектора» і деякими «натуралізованими арабами».

Судячи з бюджетів молдовських ЗМІ, такий сайт за невеликий гонорар може поставити все, що завгодно. А місцеві PR-служби отримали чудовий інформаційний привід постебатися над недалекими опонентами. Але займаються вони не тим. Однак ці місцеві служби настільки поверхневі, тимчасові і кумедні в неусвідомленні своєї справжньої “ваги”, що ми елегантним жестом гравців вищої ліги довзолимо ліміті більш-менш спокійно отримувати свою зарплату ще 3-4 місяці. А може й ні 🙂

Отже, ми з’ясували, що партійні організації двох провідних політичних сил у регіоні займаються хтозна-чим, депутати місцевих рад переймаються саморекламою, влада… ну, про владу лише добре 😉

А хто буде «робити вибори»? Інсайдерська інформація підказує, що основний масив роботи мають зробити народні депутати, яких, віддячуючи за це, восени наступного року закріплять за виборчими округами. Може.

Основним завданням нардепів буде, як ми і прогнозували ще влітку, створення мережі гарантованих виборців у вигляді найманих “агітаторів”. Не ноу-хау, із зрозумілими ризиками оптимізації коштів на всіх рівнях, але найцікавіше інше – ідентичний план кампанії (скупка голосів) поставлена і … в штабі Юлії Тимошенко. Щоправда там вимагають ще більшої кількості “агітаторів”. Для прикладу в обласному БПП поставили завдання 1 гарантованого “агітатора” на 50 виборців, в “Батьківщині” 1 “агітатор” на 30 виборців. І заради сміху) Такий самий геніальний план по створенню мережі підкупу поставили і у штабі Олега Ляшка.

Ну з РПЛ взагалі все зрозуміло. Навіть якщо кошти на мережу виділять з Києва, до виборців вони не дійдуть, хоча добру справу все ж зроблять – ну треба ж керівникам міста Немирів компенсувати втрату субсидій і матеріальної допомоги. Та й де взятись партійній структурі РПЛ на Вінниччині, керівництво якої далі власного ОТГ носа не висовує. Хоча, як ми і зазначали вище, головні інвестори РПЛ пару тижнів тому зупинили фінансування цього проекту і поставили вимогу – вже зараз продати певну кількість місць в списку, або шлюбу кінець.

А от щодо шансів та стратегій інших кандидатів, коли в регіонах відбудеться класична сутичка “сітка на сітку” нехай обмірковують штаби цих самих альтернативних канидатів, ну не все ж нам їх вчити, ще й на громадських засадах 😉

Зупинимось все таки на реаліях проекту “штаби нардепів”. Тут виникає ще одна проблема, ну та ж сама, коли теоретик приходить на виробництво і розуміє, що розумна книжка – це одне, а похмура реальність з провальними кадрами – це зовсім інше: депутати будуть робити це (мережу) за централізовані кошти, або ж інвестуватимуть власні?

Кожен з цих варіантів несе значні ризики. Перший, що гроші підуть не на ті цілі, які передбачено у форматі забезпечення перемоги. Другий, що народні депутати, які не є мультимільйонерами, просто не зможуть забезпечити усі фінансові витрати на повноцінну кампанію.

Та й чим, взагалі, зайняті народні депутати від Вінниччини станом на сьогодні?
Олександр Домбровський (округ № 11) працює, але працює у столиці.

Що робить Олексій Порошенко-молодший (округ № 12) сказати непросто, оскільки у публічному просторі він не є частим гостем.

Петро Юрчишин (округ № 13) займається лобізмом свого бізнесу у Верховній Раді. Та й допускати його до роботи, на місці технологів Банкової ми би не ризикнули.

Іван Мельничук (округ № 14) потрапив до рейтингу найбільших парламентських «кнопкодавів», як і, до речі, представник списку «БПП» Григорій Заболотний.

Іван Спориш (округ № 15) помічений у парламенті, але на вибори він не йде, тож й довіряти йому проведення президентської кампанії – безглуздо.

Юрій Македон (округ № 16) воює з керівництвом ДБР, і більше про нього нічого не чути.

Микола Кучер (округ № 17) міг би організувати кампанію кандидата у президенти України в окрузі, але чи потрібно йому це за нинішніх умов?

Нарешті, Руслан Демчак (округ № 18) є частим гостем у ЗМІ, але поки чужим для Вінниччини.

Частими гостями у вінницьких медіа є нардепи-«списочники» від «БПП» Сергій Кудлаєнко та Геннадій Ткачук. Але чи є у них та команда, яка є здатною для повномасштабної президентської кампанії? Теоретично, є. І тут знову виникає питання про однозначну її готовність повторити минулий успіх на волонтерських засадах.

Резюмуємо. У «Батьківщини» є рейтинг, але більше нічого немає. Цей рейтинг можна було б помножити на нуль за умови злагодженої роботи конкурентів на місцях. Але робити це немає кому.

У «БПП» є хоч якийсь депутатський кадровий ресурс, який не організований ніяк, і який піде на виборчу кампанію під керівництвом першого заступника голови ОДА ,виборчого досвіду в якого де-факто немає.

Націоналісти маршують.

Воєнний стан триває.

А часу до виборів все менше.

Завжди Ваш – Віталій Горковчук

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here