«Мы в домике»: Криза комунікаційної сфери на Вінниччині очевидна, аналогічний колапс – всюди

Ми вже писали про те, як прес-служба ОДА на рівному місці уляпалася у скандал, видаливши тижневий план-заходів цього органу влади з офіційного сайту та закривши доступ для представників ЗМІ на апаратні наради.

0

Детальніше за посиланням – Вінницька облдержадміністрація остаточно засекретила свою роботу. За деякий час чиновниця Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю А. Лавровська відповіла, що, мовляв, нічого страшного немає. З планом сталася «прикра технічна помилка», а робочі наради зробили закритими, адже ніхто з журналістів туди все одно не ходить.

А те, що там нормативними актами передбачено, то – справа другорядна.

У принципі, нічого дивного у риториці функціонерки немає. Відповідаючи у стилі пізнього Миколи Яновича («Да пошли вы!»), вона лише констатує той факт, що у Вінницькій області комунікація влади з громадськістю перебуває на доісторичному рівні, а місцеві опозиційні сили, замість того, щоб використовувати цей факт к якості alarm-привода для заяв і самореклами («Дивіться, яка влада погана»), не звертає на це уваги.

Тому, що сама діяла б у такий саме спосіб, адже, як можна працювати по-іншому («По-новому»?), не знає і не хоче знати.

Тут – не приватна думка окремої чиновниці, тут – квінтесенція всієї системи комунікації, яка склалася за останні 27 (чесно – понад 100, но то питання інше) років на місцевих теренах.

У якості лікнепу приведемо цитату зі студентського реферату, чесно завантаженого з Інтернету. За фахом PR, зв’язки з громадськістю.

«Першочергова мета PR-служб в органах влади полягає в налагодженні механізму використання комунікативного потенціалу як ресурсу проведення державної політики. Комунікаційні можливості державної влади полягають не лише у наявності ефективних інформаційних каналів, а й у здатності спілкуватися з населенням, пояснювати суспільству свої рішення, чути запити різних соціальних груп. Якщо в державній діяльності відсутня транспарентність і своєчасне інформування населення про найближчі перспективи і очікувані результати, в суспільстві виникають передумови до відчуження населення від інститутів влади і, як наслідок, народжується недовіра до урядових програм і рішень».

Тут ключове – останнє речення.

Демонстративна, нехай і незначна закритість влади, це не просто «недовіра», це «мінус» n-відсотків на найближчих виборах.

Але проблема навіть не у цьому. Бажає влада вирити собі могилу таким елегантним способом, коли й тих, хто на це зверне увагу, не знайдеться – будь ласка. Питання у тому, що підхід до інформаційної складової, як раз, у всіх на виду. Його можна побачити і дати оцінку. Проте аналогічний колапс – всюди. Просто цього не видно пересічному громадянинові.

Він – в освіті, коли пару місяців платили підвищені зарплати, а потім, без пояснень, зняли надбавки. Він – у сфері охорони здоров’я, коли медична реформа дратує багатьох, але про це ніхто не говорить. Він – у застарілих методах адміністративного ресурсу, коли на «потрібні» заходи зганяють бюджетників. Він – у питаннях боротьби з корупцією, про яку голосно і пафосно оголошували, але жодного зі «схемників» до відповідальності не притягли.

Єдина відмінність у тому, що криза комунікаційної сфери є очевидною і публічною. І її легко побачити і оцінити.

І питання тут не у виконавцях. Що вони можуть, і що з них узяти? Вони так звикли й інакше не можуть, не вміють. Питання у системній стагнації.

Яка й стане очевидною за два з половиною місяці.

Віталій Горковчук

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here