Пам’ятка майбутньому голові ОДА

Для отриманої внаслідок парламентських виборів 2019 року більшості «Слуги народу» у Верховній Раді України не виникне особливих перешкод у якомога швидкому формуванні уряду та призначенні нових голів місцевих державних адміністрацій. У тому числі й Вінницької.

0
Фото "Власно.інфо"

З огляду на те, що подальша децентралізація влади з формуванням після місцевих виборів-2020 виконкомів місцевих рад та передачею їм функцій обласних та районних держадміністрацій, посада очільника Вінницької ОДА може стати останньою в історії.

Це накладає й значну відповідальність перед нащадками. Щоб увійти до історії, а не влипнути до неї. Щоб залишити по собі пам’ять, як про фахового управлінця, а не сором’язливого аматора, над яким будуть насміхатися. Тим більше, що наростання гострої політичної боротьби є очевидним, адже в області залишилися як сили, що бажають взяти реванш, так і ті політики, які намагаються просто утриматися при посадах. І щоб не лише зберегти, а й зміцнити після місцевих виборів позиції нової команди, а не піти з ображеним виглядом («Мені тут не подобається!»), слід, принаймні, не повторювати помилки «попередників».

Останні завдячували власному перебуванню у владних кріслах винятково міцності президентської вертикалі, яка у вирішальний момент виявлялася не такою вже й міцною.

Саме тому деякі аспекти губернаторської роботи слід розглянути детально.

Кадри-підлеглі

Будь-який губернатор (хоча багатьом і не подобається ця стереотипна назва) вважає, що ті зі старих чиновників, яких він власною милістю залишив у владному кабінеті, будуть вдячні йому до завершення кар’єри. Ті, кого він на цю посаду продавив – просто зобов’язані докласти усіх зусиль, щоб відпрацювати таку довіру. А ті, хто зумів зберегти крісло, завдячуючи цьому зв’язкам у інших владних орбітах, – ще й мають довести власну професійну придатність.

Глибока омана. Перші дякуватимуть тому, що їхня державна служба не перервалася, винятково власному хисту та спритності, мовчки посміхаючись, що керівник виявився таким «лохом», який не зумів проявити волю та наполягти на заміні. Відома історію про одну чиновницю, на яку уже не один рік чекає заслужена пенсія, але яка відчайдушно тримається за власне крісло. А після зміни чергового губернатора, тріумфально заявляє: «Ще одного пересиділа».

Повірте, фаховий рівень більшості з «ветеранів» давно уже не відповідає тим викликам, які стоять перед владою. Прихід на їхнє місце молодих спеціалістів ситуацію у тій чи іншій галузі не погіршить. Тим більше, що від самих чиновників мало що залежить. Але все повинно робитись вчасно, вчасно просуватись по службовим щаблям, вчасно звільнятись, вчасно піти на пенсію, підготувавши пристойну заміну і не чекати “революційні евакуатори”, які винесуть чиновника разом з кріслом. Якщо пройдуть у двері 🙂

З другою групою складніше. Нерідко буває, що новий голова доручає ділянку роботи людям, які відзначилися, передусім, персональною відданістю по відношенню до нього.

Аж згодом він з подивом дізнається, що того спіймали на хабарі, той вдався до дрібного шахрайства, а той проводить дні в обіймах «зеленого змія».

Експериментувати у кадровій політиці, звісно, можна. Але брати на роботу слід тих, хто може виходити із самостійними ініціативами, а не мовчки чекати розпоряджень керівництва. Тих, хто проявив себе у бізнесі, освіті, науці, громадській діяльності.
«Мовчунів», як правило, дуже швидко засмоктує трясина вінницької бюрократичної системи. І за рік-два їх уже не відрізнити від «попередників».

Нарешті, по відношенню до третьої групи, на захист представників якої регулярно лунатимуть телефонні дзвінки з міністерств, ОПУ, від високопоставлених силовиків і впливових бізнесменів, з проханням залишити або призначити власних клевретів на посади. Відповідь має бути одна: «Керівник в області один». Можна навіть набрехати, щоб не псувати стосунки з прохачем, що був дзвінок «ще вище» з категоричною вимогою зняти дану особу. А далі діяти так, як вказано вище.

Пам’ятайте, ви формуєте команду не на день і місяць, а на цілий політичний цикл. І ставитися до цього слід з усією відповідальністю.

Політична команда

Сама філософія і сутність демократичного устрою такі, що владу отримує той, кого делегує на цю посаду народ, тобто виборці. Тому єдиний шлях здобути та утримати владу – сподобатися виборцям і здобути перемогу над опонентами у день виборів.

Для цього слід підібрати, мотивувати й забезпечити внутрішню координацію всередині власне політичної команди на рівні області. Це те, на чому провалилася попередня владна команда, представники якої після поразки на президентських виборах (де також не надто були задіяні), почали розходитися у різні боки.

Важливо пам’ятати, що чиновниками кадровий резерв політичної команди не обмежується. Давно пройшли ті часи, коли виборчі списки складалися за принципом:
«А давайте включимо у список начальника департаменту № n, адже у нього в галузі працюють десятки тисяч, і вони точно проголосують».

Навіть прикладів не хочеться наводити, щоб вкотре продемонструвати всю абсурдність даного припущення. Останні вибори показали, що кандидати від містоутворюючих підприємств можуть вщент програвати весільним фотографам, які балотуються від популярного бренду. Але чи «спрацює» цей бренд за рік?

Тут має працювати комплексний підхід. Якщо чиновник проявляє активність та виступає з громадськими ініціативами, то і йому дорога до команди не має бути закритою. Однак провідну ставку слід роботи не на тих, хто раз на тиждень перерізає стрічки, видаючи це за «роботу з виборцями», а на тих, хто має вплив у певному сегменті електорату. Це – загальноприйнята демократична практика.

Нарешті, політичну команду можна згуртувати єдиним шляхом – через дієву (а не імпотентну, як «БПП») партійну структуру, яка реалізовуватиме низку соціально-значущих проектів. Яка набиратиме союзників у громадському секторі і не цуратиметься активної інформаційної роботи.

«Регіони» палку перегнули, заганяючи у власні лави усіх чиновників та бізнесменів, вручаючи їм нікому не потрібні партквитки, натомість регулярно вимагаючи грошей – що у сукупності налаштувало проти керівництва партії й рядових партійців. Тим більше, що жодних кадрових преференцій від утвердження при владі ПР (див. п. 1 про кадрову політику), вони не одержали.

Місцевий «БПП» цю палку просто викинув у кущі, обмежившись формальними акціями («прибрали», «привітали», «відсвяткували»), щоб хоч якось можна було виправдати існування штатних працівників обласного та районних офісів. Депутатський корпус – від сільських рад до обласної – сидів мовчки всі роки. Якщо хтось нам надасть інформацію, що ми брешемо, і вінницький «БПП» у 2014-2019 роках зробив – «еге-ге яку резонансну заяву», то ми негайно вибачимося.

Хоча, насамперед, на думку спадає лише кількаденне боягузливе мовчання обласної ради з приводу підтримки чи не-підтримки торгівельної блокади Донбасу (бажаючи знайдуть всю канву подій у відкритих джерелах).

Опоненти і конкуренти

І від них нікуди не дінешся.

Минулі голови ОДА йшли найпростішим шляхом. Купляли відносну лояльність опозиції шляхом роздавання посад середнього рівня їм самим та їхнім родичам. Практика, однак, девальвувалася. Якщо у 2005-му БЮТ і СПУ претендували мінімум на заступника голови ОДА, то нинішнього лідера «Укропу» задовільнило місце заступника директора завгару (!) обласної ради.

Практикувалися й надання певних преференцій для «опозиційного» бізнесу. А також – що важливо – не давався хід як судовим справам, так й інформаційним кампаніями проти них.

Більша частина практик вживається у всіх демократичних країнах. Щоб опозиція вередувала на публіку, але голосувала так, як треба, її слід якось підгодовувати.

Але голова ОДА має запам’ятати, що місцеві опозиціонери, при усій своїй зовнішній лояльності, у певний момент можуть легко вийти з-під контролю, просто аргументуючи: «Мені зі столиці наказали». І тоді справа може дійти до розгублених пошуків диверсантів «неподільської зовнішності». З цією фразою (а більше ні з чим) увійде до історії один з колишніх вінницьких губернаторів.

Прямо опонувати опозиції – багато честі. Цим буде лише підтягатися її рейтинг до рейтингу (поки що високого) влади. Але мати при собі таємничу папку, до якої складати потрібні документи, завжди потрібно. Як і дозовано цю інформацію видавати на публіку.

І – найголовніше – не соромитися вести принципову боротьбу за голоси громадян на виборах.

Чесне слово, незручно і навіть соромно було спостерігати за одним з губернаторів, який у визначальний період місцевих виборів не допустив у ЗМІ політично критичний, але абсолютно коректний, правдивий і чітко аргументований матеріал, побудований на інформації з відкритих джерел. Звісно можна демонструвати на публіку удаване “благородство”, а насправді закатувати істерики та шарахатись власної тіні, але в підсумку такі підходи дали неконтрольовану і важку обласну раду, куди через власні фобії голова ОДА провів за руку дві опозиційні фракції, які туди пройти не повинні були в принципі і приплюсував декілька депутатських мандатів найбільшій опозиційній фракції. Яку ціну було сплачено згодом у вигляді посад у виконавчій владі, комунальних підприємствах, лікарнях та інших установах та у вигляді комерційних преференцій – тема для окремого матеріалу. Але “дружні опозиціонери”, які клялись на виборах в повному порозумінні після місцевої кампанії, при першій ліпшій нагоді свою позицію прогнозовано розвернули на 180 градусів, а згодом навіть вдавались до публічної критики, більше схожої на банальне приниження, з відповідними образливими епітетами.

Технологічний супровід і вибори

Можна налагодити ефективну комунікацію з провідними ФПГ для створення нових підприємств і робочих місць. Можна залучати інвесторів. Реалізовувати соціальні проекти. Модернізувати інфраструктуру. Займати перші місця у різноманітних урядових та експертних рейтингах.

І – програти вибори. З якими може завершитися політична кар’єра.
Щоб не довести до цього, можна схематично сформулювати низку корисних порад, які вперто ігнорували «попередники».

1) Вибори виграються не під час агітаційної кампанії, а впродовж всього політичного сезону (посилання на «Команду Зе» не є коректним, адже технологічно історію з накачуванням антирейтингу Порошенка та пошуку йому не-системної альтернативи, так само, як і розкручування «Слуги народу» тривало декілька років). Тому проводити політичну (не лише чиновницьку) роботу слід відразу після завершення попередніх виборів.

2) Не доручати цю справу аматорам. Як правило, губернатори вважають, що відповідальні за внутрішню політику заступник, помічники, радники, цілий штат внутрішньої політики та прес-служба зроблять власну справу і без зайвого нагадування. Не зроблять, чому підтвердження – останній голова ОДА, який вважав найкращим методом комунікації та панацеєю від всіх проблем – “розгорнуте інтерв’ю” у своїх ЗМІ. Причому інтерв’ю, у якому журналісти задавали максимально комфортні для відповіді запитання. Зацікавленість представників медіа-спільноти полягала у тому, щоб з обласного бюджету оплачували величезні «простирадла» газетних шпальт, які ніхто до кінця не читав. Задоволення голови ОДА ніяк не конвертувалося у реальний результат, а соцопитування засвідчили проблеми навіть з елементарною впізнаваністю керівника регіону на території області.

3) У тріаді «Технолог – PR-фахівець – журналіст/райтер» останній є нижчою ланкою. Він лише відповідає за вирішення проблеми у форматі «як», у той час, як перші формулюють: «Що» і «Навіщо». Просто запам’ятайте це.

4) Фахівців з організації виборчих кампанії на регіональному рівні немає. Прізвища тих, хто стверджує, що вміє це робити, просто відстежте в Інтернеті. Багато цікавого дізнаєтеся.

5) Не зв’язуйтеся з завсідниками тусовок – «круглих столів» – обговорень. Тим більше тими, хто досяг пенсійного віку. Вони й не таким, як ви, виборчу кампанію ламали нанівець.

6) Перегляньте ставлення до тих місцевих медіа-спільнот, а, особливо, традиційних (паперових, електронних) ЗМІ, які заявляють, що є лідерами громадської думки, а тому «негайно дайте грошей з обласного бюджету на підтримку свободи слова». А інакше: «ми про вас таке напишемо»! Епоха традиційних ЗМІ залишилася у минулому. Наклади газет катастрофічно знижуються, а аудиторія регіональних телеканалів потрохи вимирає. Краще найміть на роботу одного фахівці з сучасних комунікацій, ніж годуйте декілька десятків чиновників, які слабко розуміють різницю між аудиторіями Telegram і Pinterest.

7) Формуйте пул спікерів та експертів.

8) Не лякайтеся маркетингових підходів, які ряснітимуть термінами SEO і Big Data, але й не допускайте до цієї справи шарлатанів.

Все це, звісно, лише контури ефективної менеджерської роботи у масштабах Вінницької області. І все це, очевидно, рано чи пізно завершиться приходом нової владної команди. Але одна справа залишити по собі перспективну групу однодумців, здатну до самооновлення, інша – завершити політичну кар’єру повним банкрутством. Приклади обох моделей поведінки навіть у наших провінційних широтах уже були.

Вибір за вами.

Редакція “Політичної Арени Вінниччини” та “окремі політтехнологи”

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here