Жорстока і нещадна вінницька провінційна політична «аналітика»

Продовжуємо тему низькоякісної «аналітики» про вінницьку політику.

0
380

За рік до активної фази парламентської виборчої кампанії до теми «розкладів» у виборчих округах звернувся черговий всеукраїнський інформаційний ресурс «Depo.ua». Тема хоча і спірна із-за того, що невідомо, якою буде виборча модель – за відкритими чи закритими списками, або ж змішана, як сьогодні – все ж може бути використана у якості стартової позиції для аналізу ситуації.

Тільки підходити до цього слід фахово.

Чого не скажеш про «дослідження» стосовно поки що трьох округів у Вінницькій області. Наразі маємо у розпорядженні тексти, які начебто мали б відтворити історію виборців у цих округах, проаналізувати наявну ситуацію і зафіксувати можливі варіанти розвитку подій.

Проте по факту читаємо дещо, що вкрай непросто назвати не те, щоб політичним аналізом, а й взагалі зв᾽язними текстами.

Однак, по порядку.

Перший вінницький опус, присвячений 12 округу, має назву: «Пролетарсько-робітнича вотчина Порошенка на Вінниччині», що уже змушує замислитися про адекватність автора, адже слова «пролетарський» і «робітничий» є синонімічними, з чого можна зробити висновок, що Лівобережна частина міста є місцевим аналогом запорізького Комунарського району.

І, дійсно, «аналіз» розпочинається з переліку розташованих у межах округу підприємств. Причому відзначається, що «в обласному центрі межі округу знаходяться здебільшого у промзоні» (Київська? Старе Місто? Ближнє Замостя?).

«Більшість житлових будинків свого часу зводились для того, щоб забезпечити численні підприємства робочою силою. Відповідно квартири не вражають своїми габаритами, адже були створені для облаштування мінімального житлового простору різноробочих. Здебільшого це малосімейки, або кімнати в гуртожитках сімейного типу», – стверджує автор.

Вінничани, швидше за все, від таких висновків розгубляться…

А далі йдуть два зауваження, які написану вище частину тексту роблять безглуздою. 1) Більшість підприємств уже не працює; 2) «на сьогодні електоральна картина округу вже не така “пролетарсько-робітнича”».

Навіщо тоді все це було писати? Невідомо.

Продовжує «аналіз» довга копіпаста з сайту ЦВК про результати виборів. Проте авторську руку видно в окремих моментах. Коли мова йде про висновки з наведених цифр. Можна оцінити, наприклад, абзац про депутатів-вінничан, обраних у 2006 році. «Зокрема в українську політику тоді потрапили: “тимошенківці” Степан Глусь (директор Немирівського спиртзаводу), Олена Вітенко (чиновниця ОДА); “регіонали” Віктор Антемюк (бізнесмен), Григорій Калетнік (успішний бізнесмен); Володимир Слободянюк (пенсіонер)».

А чому Глусь «директор», а Антемюк «бізнесмен»? Глусь також бізнесмен, а Антемюк – директор. Чому Антемюк просто «бізнесмен», а Калетнік «бізнесмен успішний»?

Перемогу ж Петра Порошенка у 2012 році авторка пояснює винятково відкриттям фонтану.

Наступний опус про електоральну історію 11 виборчого округу, яку автор звела до протистояння Домбровського і Солейко, можна було б і не переповідати, якби не вбивчий висновок:

«Ймовірно, вже на наступних парламентських виборах 11-й округ чекає протистояння Солейко – Домбровський 3.0. Якщо, звісно, останній не обере шлях найменшого супротиву зайнявши місце у виборчому списку».

Зрештою, це той випадок, коли, дійсно, слід було б обмежитися цифрами з сайту ЦВК, не демонструючи власне глухе невігластво у вінницьких політичних процесах.

При тому що на 11 окрузі було застосовано чимало брудних технологій, технічних кандидатів і багато чого, що і мало б бути ключовим переповіданням історії цього округу, а ніяк не вангування про участь у виборах Наталії Солейко у парламентських виборах 2019 року, якій на той момент виповниться 67 років. А тим більше відносити її до головного конкурента Домбровського.

Нагадаємо, що з моменту програшу з дуже поганим результатом в 2014 році, жодної політичної, публічної, громадської діяльності Наталія Петрівна не демонструвала. Від слова “взагалі”. На сьогодні в цьому окрузі вимальовуються зовсім інші ключові претенденти на депутатський мандат. Але це вже окрема історія, яка немає нічого спільного з “політичною аналітикою” яку ми сьогодні намагаємось розібрати по поличкам.

Нарешті, третій на даний момент «нарис» присвячено 13 виборчому округу. Автор описує, як у 2012 році Микола Катеринчук виграв у Петра Юрчишина, а у 2014 році чомусь програв йому цілих 3%. І продовжує думку “Чому вибухова Калинівка розлюбила Катеринчука” аж на 3 % феноменальним пассажем:

Це був свого роду прецедент, адже Катеринчук став чи не єдиним висуванцем партії президента на Вінниччині, який не виграв вибори на своєму окрузі.

“Чи не єдиним” – це як? Одним, чи ще хтось один з офіційних висуванців від БПП не пройшов в Раду в 2014 році? Вмикаємо статистику, логіку, математику і сайт ЦВК.

8 мажоритарних округів.

Перший офіційний кандидат який не потрапив у Верховну Раду, що балотувався від “Солідарністі” – Павло Каленич, округ №17 

На окрузі виграв самовисуванець Микола Кучер.

Другий кандидат від влади, якого вписав на 16 округ соратник Петра Порошенка, Давид Жванія – Роман Стаднійчук програв всього 34 голоса самовисуванцю Юрію Македону.

І третійМикола Катеринчук, програв самовисуванцю Петру Юрчишину.

Висновок: три кандидата з восьми = “чи не єдиний”. Тобто майже 37% кандидатів (3 з 8) це одна людина. Ну ок.

На якісь логічні висновки, на відміну від попередніх публікацій, автора явно не вистачило. Принаймні за це їй можна подякувати. Проте фіксується, що:

«Катеринчук ще довго не міг заспокоїтись і вже після виборів Юрчишин ставав “героєм” публікацій на кількох місцевих “зливних бачках”».

Така ось вона, малята, жорстока і нещадна вінницька провінційна політична «аналітика».

Тому порада потенційним кандидатам у народні депутати, моніторинговим службам у Києві та політичним аналітикам: якщо не бажаєте брутально спотворити власне уявлення про процеси на Вінниччині – не читайте такі тексти.

Олена Семко

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here