Світова криза: постукраїнський період

Впродовж минулих тижнів на глобальному рівні відбулося декілька подій, які на перший погляд тісно пов’язані з питанням завершення нинішньої війни.

Президент Франції Емманюель Макрон заявив, що у випадку прориву росіянами фронту в Україні, і якщо відповідний запит буде з боку української влади, то його країна можу відправити на допомогу ЗСУ власні збройні сили.

Згодом, на деяких ресурсах з’явилося повідомлення, що бійці Іноземного легіону начебто уже перебувають в Україні. І хоча у Міноборони Франції цю інформацію спростували, у багатьох українців з’явилося сподівання, що уже незабаром західна коаліція не лише допомагатиме Україні технікою, технологіями та розвідданими, а й прийме бій з РФ безпосередньо на лінії фронту (на морі, у повітрі, у космосі).

Спробуємо пояснити, чому такі сподівання є дещо передчасними, а також можуть викликати завищені очікування. Які, як відомо, з часом призводять лише до розчарування.

Насамперед слід враховувати, що суто військова перемога над ядерною державою є сумнівною. Навіть якщо у відкрите протистояння втрутяться Європа, США і НАТО. РФ, як тільки з’явилися повідомлення про наміри європейців підвищувати градус протистояння з нею, негайно почала брякати зброєю. 

Зрозуміло, що українцям від швидкого розгрому Москви стало б легше, але слід дивитися й на очевидні речі.

Це, однак, не означає, що перемога над РФ неможлива у принципі. 

Але ця перемога повинна мати комплексний характер. З посиленням військової допомоги Україні, виснаженням санкціями її економіки, дипломатичною ізоляцією і наростанням внутрішніх протиріч у самій країні-агресорові – між різними націями, політичними кланами, міським середнім класом, який звик до комфорту, і ультра-патріотами, які поза війною себе уже не бачать.

Не останню, а можливо, й головну роль у процесі нинішньої стійкості РФ до зовнішніх впливів є допомога Китаю. Власне Пекін постачає Москві комплектуючі до техніки, а через свого сателіта – Північну Корею – й безпосередньо зброю. 

Ця інформація не є таємницею, але західні політики не озвучують її з однієї причини – щоб не псувати відносини з китайцями.

Певні сподівання були на візит до Франції голови КНР Сі Цзіньпіна. Європейці хотіли переконати його припинити допомогу Кремлю, обіцяючи навзаєм економічні преференції у Старому світі. Сі, однак, з теми «з’їхав», заявивши, що Пекін «не був початком цієї кризи, не був її стороною і не є її учасником».

Усі (у тому числі й китайці) розуміють, що без допомоги КНР РФ довго не протягне, але покласти кінець війні на даному етапі Пекін не бажає. Мало того – готує візит Путіна, який, по-суті, легітимізує його в очах багатьох держав, що орієнтуються на Піднебесну. 

Які зиски Китай міг би отримати від перемоги України? Не такі значні, хоча зацікавленість Пекіну у відновленні старого «шовкового шляху» та в українському продовольстві є значною. Але ці вигоди є значно меншими, аніж бажання продемонструвати Заходу (і США у першу чергу), що час їхньої гегемонії минув. А для цього військовий потенціал НАТО слід виснажувати постійними загрозами ядерної конфронтації з РФ.

Причому таке «холодне» (поки що) протистояння йде не лише в Україні. Арена стратегічної гри – весь світ.

У той же час – чи бажають китайські товариші перемоги РФ? Теж ні, оскільки послаблення Москви з її перетворенням у чергового васала КНР є також в їхніх інтересах (і той саме Макрон про це говорив відкрито).

Як наслідок, маємо ознаки геополітичного розламу, з яким світ входить у нову епоху. І факторів, які впливатимуть на попередні розклади перед новим витком протистояння – дуже багато.

путінпутінУкраїна, на жаль, лише один з них. А тому очікування, що «прилетить» якийсь Іноземний легіон і врятує Україну від агресора є заздалегідь нездійсненою мрією.

Однак, все сказане вище жодним чином не є поширенням капітулянтських настроїв, що, мовляв, нас на щось можуть обміняти.

Читати також: Дезінформація як остання зброя Кремля

У РФ, як уже було сказано, безліч внутрішніх проблем, одна з яких – необхідність тримати значну кількість працездатного населення на фронті. І тому більше 1,5 – 2-х років її економіка нинішнє виснаження не витримає.

А як свідчить російська історія – крах режиму (царського, радянського або путінського) може відбутися зненацька і за декілька днів. Але гадати – як, а головне – коли це станеться – марна справа.

Тому сьогодні, коли війна перейшла у відверту стадію виснаження, українському суспільству головне не очікувати раптових сенсацій, натомість – системно працювати на перемогу і допомагати ЗСУ.

Нинішня гаряча фаза світової кризи, як ви уже зрозуміли, далеко не остання на цьому етапі розвитку людства. І Україна має вийти з цієї фаза набагато сильнішою, аніж вона була до початку повномасштабної війни. Адже все, сказане вище, у західних урядових кабінетах також розуміють. Тому пріоритетним завданням для них є зупинити РФ якомога далі від власних кордонів. Адже апетити і територіальні претензії агресора з черговими успіхами лише зростуть. 

Проте й повернення до ситуації, за якої «все буде, як раніше» – неможливе. Це й буде новим етапом складної геополітичної дійсності, яку з часом, можливо, назвуть «пост-українською», тобто такою, яка враховує реалії і досвід нинішньої війни.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo