Переговори і домовленості. Що відбувається і як реагувати

Декілька днів тому близький до Офісу президента політолог Володимир Фесенко заявив, що «формулою перемоги України» є збереження держави та нації, а також забезпечення невідворотності шляху країни до ЄС і НАТО. Про це він сказав, відповідаючи на репліку телеведучої Наталі Мосейчук, що «людям треба пояснити: що не програє війну той, у кого залишається столиця, більшість територій, вихід до моря». Фесенко погодився з нею та додав, що «нам навіть Байден про це говорить».

«Наш головний інтерес – не просто повернути території, ми повинні зберегти державу, націю. А території можна повернути і пізніше», – переконаний експерт. 

Дане висловлювання, яке без погодження з Банковою не могло б побачити світ, збіглося щонайменше з декількома подіями. По-перше, у США очевидно програв дебати діючий президент, а тому занепокоєння – що там після ймовірної перемоги накоїть непрогнозований Трамп, має хвилювати не лише Київ, але у Москву.

По-друге, до України з черговими пропозиціями перемир’я без миру приїхав прем’єр Угорщини Віктор Орбан, який вважається у ЄС одним з найбільш впливових агентів впливу Китаю. Пекін, звісно, зацікавлений у припиненні війни та відновленні торгових відносин між Європою та Азією. 

По-третє, у конспірологічному сегменті соціальних мереж пройшов «інсайд», що сторони начебто розглядають прийнятні умови якщо не підписання мирної угоди, то бодай виходу з конфлікту з мінімальними втратами, у тому числі репутаційними.

Заперечення заступника голови ОП Жовкви, що Україна відкинула пропозицію Орбана про припинення вогню та коментар його шефа Андрія Єрмака, що наша країна не піде на територіальні поступки швидше розбурхали тих, хто хоче вірити у швидше настання миру, аніж переконали їх у зворотному.

Підключився й Арестович (куди ж без нього), який прямим текстом заявив, що заморожування конфлікту відбудеться за декілька місяців, а тому владі доведеться якось пояснювати цей факт суспільству.

Читати також: «Вінничани» провели медіа форум «Інформаційний щит України»

Весь цей кейс потребує окремого роз’яснення з огляду на використання його елементів в інформаційно-психологічних війнах. 

Вкотре можемо сказати, що Москва може й хотіла б завершити даний етап війни, але не має можливості перемогти на полі бою. А тому докладе усіх зусиль, щоб розхитати ситуацію всередині України.

Для цього їй конче необхідно сформувати суспільну думку в Україні у тому контексті, що: а) в усіх бідах винна не РФ, а українська влада; б) РФ готова до компромісу; в) Підтримка України з боку Заходу завершується, а тому далі буде тільки гірше.

З цього приводу зауважимо, що сьогодні, коли сторони уже продемонстрували усі можливі прийоми на лінії фронту, починається «війна нервів». Хто у ній переможе – той і виграє війну у цілому.

Наративи Кремля, які він намагається поширити усі можливими способами, насамперед, через соціальні мережі та месенджери, за великим рахунком нікчемні. Але від того не менш небезпечні.

А) Само питання української корупції та (можливих) зловживань під час мобілізації зникне у той момент, коли територію займуть окупаційні війська. Замість корупції там будуть пограбування, вбивства та зґвалтування, а місце хабаря займе автоматна черга.

Б) РФ не готова до компромісу з тієї причини, що у власній конституції вона прописала включення до свого складу тимчасово окупованих територій України. Усі розмови про «перемир’я» – шлях до затягування війни, щоб зміцнювати на них власну адміністрацію.

В) Усі лідери провідних країн Заходу, а також керівництво НАТО жодного разу не заперечили право України на оборону, а також висловлювалися на користь збільшення її підтримки. 

Сховати голову у пісок і чекати на те, що криза вирішиться сама собою, не слід з однієї причини – протистояння РФ, частково – у союзі з Іраном і Китаєм – та Заходу не обмежується лише війною в Україні. Воно триває у глобальному масштабі.

А тому зайве очікування компромісу та миру, звісно, виправдане. Суспільство, дійсно, втомилося від війни, смертей та повсякденних побутових проблеми, пов’язаних з воєнним станом.

Але альтернативою цьому, якщо суспільство відмовиться від боротьби, є не пацифікація та повернення «як було до війни», а лише перемога агресора. З усіма наслідками.

Найближчі місяці – до листопада-грудня цього року – є вирішальними. Фронт Україна зуміла витримати. Сьогодні ключове завдання – утримати власну лінію в інформаційній сфері, щоб не допустити проникнення російського маніпулятивного вірусу в масову свідомість українців. 

Це – остання і вирішальна ставка Москви. Якщо спроба вдасться, то на Україну чекає хаос і внутрішнє протистояння, якщо ні – поразка РФ є неминучою.

Те ж, що робиться у непублічній частині світової політики має цікавити громадян України винятково з точки зору національного інтересу, оскільки бажаючих вдатися на цьому ґрунті до різноманітних спекуляцій буде дуже багато. І чим ближчим є крах РФ, тим активніше – намагання запустити цей інформаційний вірус «зради».

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo