Українці, які спостерігали за реакцією керівництва країни-агресора за подіями у Курській області, не могли не побачити певну розгубленість саме у плані налагодження комунікації російської влади з суспільством.

Власне, господар Кремля декілька днів відмовчувався, чим здивував навіть аналітиків Інституту вивчення війни (ISW). Вочевидь, вважається, що не царська це справа щось пояснювати своїм підданим. Офіційна прес-служба російського лідера теж нічого не прокоментувала (виглядає анекдотично, але деякі Телеграм-канали повідомляють, що Пєсков у відпустці на курорті), а іншим виступати від імені виконавчої вертикалі – заборонено. Як наслідок, хаос у військовому управлінні помножився на метушню цивільної влади. Росіяни, не володіючи інформацією, розбігалися з Курської області хто куди, часто потрапляючи під вогонь своїх же підрозділів, а налагодити елементарний медійний хаб регіональна влада виявилася нездатною.

Україні такий провал на інформаційному полі агресора, звісно, лише «у плюс». В РФ досі вірять, що якщо по телевізору сказали: «Ситуація під контролем», то так воно і є. І це – «позавчорашній день» інформаційної політики у сучасному світі. Інформація має бути оперативною часу, адекватною реаліям і фіксувати певні меседжі, які б не лише всебічно описували ситуацію, а й давали поради – чому і що саме слід робити у даний момент. 

Але наскільки ми на даному етапі випереджаємо ворога та готові до стресових ситуації в умовах повномасштабної війни та постійного намагання окупантів здійснювати пропагандистські «ін’єкції» в медіа-просторі?

Нещодавнє дослідження ГО «Опора» зафіксувало, що основним джерелом новин для українців є соціальні мережі – їх використовують 73,4% мешканців країни. На другому місці – інтернет (сайти, без соцмереж) із майже 60%. Продовжує втрачати глядачів телебачення – звідти отримують новини 42,7%, що на 20% менше, ніж у 2023 році. Радіо (22%) та друковані ЗМІ (майже 12%) теж обирають дещо рідше: популярність першого знизилася на 11,7%, а другого – майже на 6% порівняно з 2023 роком.

Що цікаво – соціальні мережі є домінуючим джерелом постачання даних про ситуацію у світі навіть для людей похилого віку – їх обирають 64% українців віком від 60 до 69 років та 34,1% віком 70+. Тож стереотип, що «пенсіонери все одно дивляться ТВ і вірять йому», уже не працює. «СРСР» завершився.

Навіть побіжний аналіз даної інформації призводить до не зовсім приємних висновків. Інформаційний порядок денний формулюють Фейсбук, Телеграм, Інстаграм, Тік-Ток та інші мережі, присутність у яких держави є (будемо відвертими) – мінімальною, а вплив на їхню політику – ще меншим. Тому основну ставку в інформаційній політиці на центральному і регіональному рівнях досі роблять на ті сегменти медіа, які можна контролювати та регулювати у ручному режимі. Пояснити високопосадовцю, що ТВ сьогодні – це приблизно те саме, що «районка» 10 років тому, тобто стінгазета для внутрішньої авдиторії – не так просто.

Звідси – і регулярні заяви про можливу заборону в Україні Telegram. І чесне зізнання голови парламентського комітету зі свободи слова Ярослава Юрчишина, що діяльність «Єдиного марафону» слід принаймні переформатувати.

Таким чином, ми опинилися у ситуації, що якщо РФ сидить у «позавчорашній» інформаційній реальності, то Україна теж до «сьогодення» уже не дотягує. Вона об’єктивно живе в інформаційній матриці під умовною назвою «вчора». І ситуація з комунікаційними потоками, якщо не зміниться динаміка вподобань українців (а ми не надто віримо, що радіо і ТВ повернуть власні позиції), уже за декілька років може стати для держави загрозливою. Формально вона контролюватиме офіційні канали інформації, фактично, їх ніхто не читатиме і тим більше не орієнтуватиметься на них у повсякденному житті.

Читати також: Верхня Вольта без ракет

Лідери громадської думки уже давно освоїли Телеграм, Фейсбук та Ютуб. І простою забороною певних інструментів власних цілей держава не досягне. «Облом» зі спробою заборони Телеграму вийшов декілька років тому у РФ – не надто вдається країні-агресору і заблокувати роботу Ютубу. Новітні технічні засоби і програми дозволяють якщо не з легкістю, то принаймні все ж обходити блокування майже будь-яких ресурсів. Якщо людина не отримуватиме потрібну їй інформацію з дружніх ресурсів, вона переходитиме на ворожі.

Вихід з цієї ситуації, як здається, не у спробах реанімації «Єдиного марафону» та вдосконалення державної політики в соціальних мережах, а у докорінному перегляді всієї стратегії інформаційної діяльності державних інституцій. З наголосом на забезпечення постійно діючої зворотної комунікації з громадянами. 

Уже сьогодні зрозуміло, що мережа відносно автономних медійних осередків, публікації яких є цікавими, а тому й мотивуючими для людей, є більш ефективними, аніж громіздка єдина машина «фабрики інформації».

Остання продемонструвала власну повну нежиттєздатність у країні-агресорі, і дуже не хотілося б, щоб Україна переймала у ворога саме цей негативний досвід.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА