Те, що відбувається з 24 лютого 2022-го року в Україні, а також — чому це сталося, ще доведеться осмислити. Сперечатися про першопричини та інші таємні пружини та механізми війни будуть роками і десятиліттями. Так, ще й до сьогодні час-від-часу з’являється чергова конспірологічна версія про спусковий гачок Першої та Другої світових війни. Але перші контурні роздуми про нинішню ситуацію можна навести уже зараз.
Найпростіша версія причини війни і вона ж найбільш прийнятна для сприйняття — те, що Путін з’їхав з глузду. Як висновок — коли російська еліта остаточно у цьому переконається, а також вимушена буде рятувати власні статки з-під санкцій; і, взагалі, переможе прагматична політика заробляти гроші, а не відгороджуватися від всього світу — тоді відбудеться палацовий переворот і із падінням Путіна скінчиться війна.
Версія зрозуміла, але вона не відповідає на низку запитань.
Головну проблему алегорично сформулювали колись у КВК, коли пожартували, що “Путіна — не існує”. А його дійсно не існує. Є система державного жорсткого управління з опорою на силовиків і щільним контролем над капіталом, вирощеним на експорті нафти і газу.
Коли ця система — відчула, зрозуміла, підрахувала, у принципі неважливо, яким чином дійшла до висновку, що Захід їй загрожує (санкціями, підтримкою громадянського суспільства, економічною перевагою, відмовою від безальтернативних енергоносіїв) через Україну — вона нанесла перший удар. Не по Заходу (ЄС, НАТО, США), з яким за декілька років Москва має наміри помиритися (а інакше не можна, адже відставання у технологічному плані РФ від провідних країн — десятки років). А по Україні.
Україна — плацдарм для широкомасштабний бойових дій. Тому Кремль абсолютно відмовився від стратегії перетягування на свій бік навіть лояльного українського населення. Харків і Маріуполь, які у 2014-му ледь не опинилися у сфері впливу “Новоросії” змішують з землею з тією самою байдужістю, з якою ВКС РФ утворювали місячний пейзаж на місці Алеппо у Сирії.
Населення Кремлю не потрібно. Йому потрібна “сіра зона”, буфер, санітарний кордон між НАТО з агресивними анклавами на кшталт “ДНР / ЛНР”. І у намірах здійснити ці наміри Кремль може піти настільки далеко, наскільки вистачить його збройних сил.
РФ на довгий період розірвала з Заходом всі стосунки. І з чим залишилася? Адже нафту і газ кудись слід продавати. Залишилася з Китаєм — єдиним гарантованим покупцем енергоносіїв. Який, зрозумівши що є монополістом, дуже швидко висуватиме Москві власні умови.
Можна не вірити в постмодерністські пророцтва, але у 2006-му році Володимир Сорокін видав повість “День опричника”, у якій змалював Росію зразка 2028-го року. За “Великою Російською Стіною”. Українська “Вікіпедія” стисло передає її зміст: “У країні відновлено самодержавство, процвітають ксенофобія, протекціонізм, лубочно-квасний патріотизм і всевладдя каральних органів, що творять постійні репресії, а єдиними джерелами доходу країни, що нічого не виробляє, є продаж природного газу і побори з транзиту китайських товарів до Європи”.
Тоді над пророцтвом сміялися, але воно виявилося вірним. Росія (принаймні верхівка її системи) цілком і повністю згодилася на роль васала КНР. Про що, вочевидь, остаточно домовилися Путін та Сі Цзіньпін на Олімпіаді у Пекіні.
Чи може бути вихід з нинішньої ситуації та війни, яку розпочала з Україною система кремлівських старців?
Припустимо, що може.
По-перше, далеко не всі в еліті згодні з роллю китайського васала. Втратити рахунки в Європі — неприємно, але терпимо; втратити можливість отримувати технології та розвиватися — ні. Показавши “фігу” західному бізнесу, російський виявиться беззахисним перед експансією Китаю. І жодні обмежувальні заходи, якими користувалися для захисту й російських бізнесових інтересів (ВОТ, МВФ, розрахунки у доларах, банківські правила і т.д.) — більше не діють.
По-друге, збій у самій системі. Є моделі динамічні, наприклад, американська. Там навіть обрання імпульсивного Трампа, який готовий був визнати Крим російським, не призвела до кардинальної зміни, адже є така річ, як “глибинна держава”, у якій працює модель стримування та противаг. У РФ такого немає. Система, коли дасть невеличку тріщину — поховає під собою усіх, до неї причетних.
А причин для такої “тріщини” вистачає. Навіть у проєкції з Україною. 1) Провал російської розвідки, яка доповідала Путіну про “зустріч з квітами”. “Мінус” Наришкін. 2) Провал “бліцкрігу”. “Мінус” Шойгу. 3) Дипломатична ізоляція РФ. “Мінус” Лавров. 4) Низька якість роботи “Росгвардії” на окупованих територіях. “Мінус” Золотов. І все це буде зроблено впродовж року-двох, незалежно від того, чим завершиться кампанія цієї весни.
Бажають такої долі самі фігуранти? У принципі, їх не запитують. І самі вони залишаться у цьому човні до кінця. Але їхня зміна зовсім не хоче ризикувати власною головою, обираючи для себе більш комфортне життя з можливістю подальшої легалізації капіталів. Тому у головах середньої ланки управлінців уже визріває ідея, що краще було б “Мінус” Путін. Не як “Путін” (громадянин), а як “Путін” — система. Три попередніх століття російської історії показали, що переважна більшість правителів уходили з трону зовсім не за власним бажанням. Просто про це не завжди інформували суспільство. Павло І ще років 50 за офіційною версією вважався таким, що помер від апоплексичного удару.
По-третє, криза у самому російському суспільстві. Навіть побіжне ознайомлення з новинами будь-якого російського міста демонструє повне домінування у ньому національних діаспор, для яких російські закони не існують. Село в Росії знищене, причому знищене назавжди. З села люди їдуть до міст, де їх зустрічають чеченці та дагестанці, тому з міст вони тікають за кордон. Війна кардинально загострить цю проблему.
Отже, попередні висновки та тези для роздумів є. Війну розпочала російська система, яка загрузла у внутрішніх протиріччях. Це не божевілля однієї людини — це гірше. Системний збій. І ці протиріччя ведуть Росію в єдиному напряму — до стратегічної поразки.
Інша справа, що за собою ця машина може забрати ще не одну тисячу життів як українців, так і усіх (своїх і чужих), кому не пощастило перебувати у радіусі дії силових механізмів системи.
“Чим ближче крах імперії — тим божевільніші її закони”.
Стаття підготовлена Центром суспільно-політичного моніторингу «Вектор» для видання «Політична Арена Вінниччини»