Telegram: «Заборонити – не можна заборонити»

Голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин виступив з нехарактерною для нього заявою з приводу збою у системі месенджера Telegram.

Таким чином він відреагував на блокування чат-ботів деяких українських урядових організацій, зокрема спецслужб (СБУ та ГУР Міноборони).

За його словами, після блокування низка реальних акаунтів і ботів почали «намагатися пояснити це критикою Telegram» з боку української влади щодо відсутності співпраці з мережею у боротьбі з російською пропагандою. 

Він зауважив, що українська влада, зокрема і через залучення платформи Apple, змогла знайти рішення щодо блокування російської пропаганди в месенджері. 

Перше, що впадає у вічі у цій заяві – відверте намагання виправдатися. Мовляв, підстав для блокування не було, все інше – витівки ФСБ, а українська влада дотримується принципу свободи слова.

Логіка у цьому виправданні є, якби не одно «але». А саме те, що з ініціативою заборони «телеги» уже не один раз виходили українські посадовці та парламентарі. Півроку тому тодішній секретар РНБО Олексій Данілов називав даний месенджер «дуже-дуже небезпечною річчю». Періодично вимагають «врегулювати» його діяльність й у Верховній Раді.

Такі наміри зрозумілі, особливо з огляду на умови повномасштабної війни. «Радистка Кет» з ламповим передавачем більше не потрібна. Всю інформацію можна передавати у бідь-яку точку земної кулі у режимі онлайн.

Звісно, використовується Telegram і для пропаганди. У тому числі й ворожої.

Слід сказати, що вітчизняні політики є далеко не самотніми у боротьбі з соціальними мережами та месенджерами. У США доволі давно воюють з китайськими власниками TikTok, в Китаї заблоковані LinkedIn, Instagram і Facebook. Ну, а те, що заборонено у РФ називати надто довго – простіше перерахувати те, що поки що дозволено.

Проблема у всіх цих адміністративних заходах полягає у тому, що за нинішнього розвитку Інтернет-мережі та VPN-сервісів повністю перекрити доступ людей до інформації (навіть дуже шкідливої) – неможливо. Ті, хто бажає це перевірити – можуть хоч сьогодні без особливих перешкод зайти на «Вконтакте» и «Одноклассники», заборонені в Україні ще у 2017 році.

Звісно, просто так «гуляти» по ворожій інформаційній території ніхто в Україні не буде. Але якщо офіційні джерела очевидно замовчують певні важливі для людей відомості – вони їх все одно шукатимуть. І знаходитимуть на каналах агресора, де до  певних % об’єктивних даних обов’язково буде додано певну кількість пропаганди.

Що може цікавити пересічних громадян? Та що завгодно. Як живуть родичі та знайомі на тимчасово окупованій території України. Де реально знаходиться лінія фронту та за які міста і села йдуть бойові дії. Яка доля ти українців, хто перебуває у полоні.

Читати також: Майдан 3.0 – основні технології руйнування України 

Що казати про простих людей, коли навіть таке солідне видання як «Дзеркало тижня», повідомляючи про хід бойових дій, вимушене посилатися на… російських «воєнкорів».

Чому так?

Тому що інформація дійсно важлива, а офіційних коментарів українська влада і командування не надали.

За усією цією дискусією про заборону певних ворожих каналів (а якщо не вдасться – то й всього месенджера) губляться дві проблеми, які, на нашу думку, є у цій сфері ключовими.

Перша – відсутність стратегічного бачення розвитку інформаційної політики в Україні, коли «Єдиний марафон» більше не є ані основним джерелом постачання новин, ані комунікативним засобом, якому довіряють люди.

Друга – млява позиція щодо розвитку власне українських і соціальних мереж, і захищених месенджерів. Розмови про це тривають уже років десять, але… 

Народні депутати і чиновники, відповідальні за інформаційну політику мають зрозуміти, що технічний прогрес зупинити неможливо. І робити ставку на «телевізор», який люди молодше 40 років не дивляться у принципі – це заганяти себе у заздалегідь програшну ситуацію.

А якщо оперативно не повідомляти те, чого чекають від медіа люди, то вони обов’язково шукатимуть інші шляхи задоволення своїх потреб.

Те, що дискусія стосовно цієї проблеми триває – добра ознака, яка свідчить принаймні про зацікавленість влади оптимально її вирішити. 

Погано те, що у даній сфері Україна постійно виступає у ролі того, що наздоганяє і вимушено реагує, а не формує власний порядок денний.

Блокування декількох чат-ботів – це лише перші «дзвіночки». Справжній «Дзвін» може пролунати тоді, коли українські посадовці менш за все цього чекатимуть.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo