Українці проти українців. 1918 (2025? 2026?)

30 квітня – знакова для історії України дата. У 1918 році в ніч з 29 на 30 квітня у Києві відбувся т. зв. «Гетьманський переворот». Центральна Рада владу втратила і адміністративні повноваження перейшли до генерала Павла Скоропадського.

Зауважимо – не вся повнота влади, адже реальні важелі впливу були в руках німецького окупаційного командування. А Центральна Рада і до цього мало впливала на події по всій території України. Але номінально Скоропадський стає очільником Української Держави.

Постать Скоропадського в оцінках пізніших мемуаристів і науковців отримає швидше негативну оцінку. Причиною цього є його пізніші загравання з російськими «білими» генералами та жорстка політика по відношенню до українського селянства.

Але не можна заперечувати, що на момент перевороту певна соціальна база у Гетьмана була. Українці втомилися від невиразної політики Центральної Ради та її бажання все вирішувати поступово, з урахуванням інтересів усіх верств суспільства. Низи бажали «Революцію», в верхи – «Порядок».

Читати також: Telegram: «Заборонити – не можна заборонити»свободу

Саме верхи – частина українських, як вони себе називали, «хліборобів», а фактично – поміщиків і заможного селянства на перших порах і стали основною базою підтримки влади Скоропадського. Далі були спроби реставрації «старих порядків» з одночасною політикою українізації в освіті та культурі, реквізиції зерна у селян на користь Німеччини та Австро-Угорщини, підготовка повстання Директорії та крах взимку 1918 року.

Банальним було б згадувати про те, що зовнішній агресор – тодішня «червона» Москва – прийшла на українські землі тільки після того, як українці виснажили один одного взаємною боротьбою, переворотами і повстаннями.

Більш доцільним було б звернути увагу на деякі ментальні особливості українців, які яскраво проявилися 106 років тому, і які ще можуть стати вирішальним фактором у новітній історії нашої країни.

З одного боку, існує запит на Справедливість, часто – всупереч процедурам Закону. У революційні роки вільні селяни бажали поділити (чужу) землю негайно і порівну, а тому відмовили у підтримці Центральної Ради, яка щось там вичікувала. Сьогодні гасла – «розстріляти (повісити) корупціонерів» і «усіх депутатів – на фронт» – знайдуть тим більше прихильників, чим емоційніше вони лунатимуть. 

З іншого – коли знаходиться «Сильна рука», здатна повести за собою маси, негайно виявляється, що своя хата все ж ближче до краю. А тому сьогодні абсолютна більшість громадян України щиро бажає розгрому окупантів, але якщо подивитися на реальні (не офіційні) зрізи громадської думки, то частка тих, хто вважав би за краще, щоб ці події відбулися без його особистої участі, здивувала би багатьох.

 Фундаментальна умова виживання будь-якої держави – дотримання Закону. Якщо ж на його місце приходить популярна особа, яка відповідає часу, то її підтримка спочатку буде надвисокою, а потім раптово кудись зникне. Коли Скоропадський тікав взимку 1918 року з Києва, виявилося, що крім декількох загонів юнкерів, захищати його немає кому.

Історія Української революції 1917-1920-х років – розповідь про національний характер українців, які намагалися будувати державу так, як вони це розуміли.

Історія нинішньої російсько-української війни, а особливо її фінальної стадії – дуже багато скаже про те, чи навчилися ми чомусь у розбудові держави за останні десятиліття. 

А тут буде і вимога Справедливості, і очікування Сильної руки, і бажання щоб було так, як ми цього хочемо, але щоб ми залишалися десь осторонь.  

У кращому випадку українське суспільство зверне у бік дотримання Закону. У гіршому – буде Руїна на кшталт XVII століття.

 Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo