Вже більше 400 днів Україна протистоїть повномасштабному вторгненню росії.
І за цей час ми показали усьому світу, як українці вміють об’єднуватись, працювати та відстоювати своє. Ладижинці також не стоять осторонь у процесах допомоги військовим землякам. У нас в місті виникло чимало громадських організацій, благодійних фондів, громадських об’єднань, що опікуються потребами армійців та переселенців. Щодня вони акумулюють допомогу і доправляють її на передові позиції.
Одна з найбільших ініціатив, що виникла у нашому місті – Гуманітарний штаб, що сформувався у перші дні повномасштабного вторгнення, як результат злиття двох найбільших благодійних організацій округу – громадської організації «Соціальний центр Вінниччини» та Благодійного Фонду “МХП-Громаді”.
Координує його роботу помічниця народного депутата Миколи Кучера, депутатка Вінницької обласної ради Мар’яна Нарожна. Її добре знають не лише в Ладижині, але й в усіх сусідніх громадах Гайсинського району. Мар’яна Олександрівна разом з народним депутатом та командою гуманітарного штабу увесь цей час перебуває на зв’язку з громадами і військовими, щоб максимально швидко реагувати на всі виклики часу і обставин.
Ми вирішили дізнатись більше про роботу об’єднання та поспілкувались пані Мар’яною особисто.
Мар’яно, розкажіть, коли і як виник такий потужний кризовий центр в Ладижині і на чому ви зосереджені у своїй діяльності зараз.
Наш Гуманітарний штаб у Ладижині – це результат злиття двох найбільших благодійних організацій регіону – громадської організації «Соціальний центр Вінниччини», яка працює під патронатом народного депутат Миколи Кучера та Благодійного Фонду “МХП-Громаді”. Вже з 24 лютого у нас запрацював наш Гуманітарний штаб. І вже понад рік повномасштабної війни ми на зв’язку з громадами і військовими практично 24/7, та максимально швидко реагуємо на всі виклики часу і обставин.
У цілому наша професійна діяльність кардинально не змінилася, ми і до цього займались благодійними проектами з народним депутатом Миколою Кучером, але зараз додалося навантаження та змінилась сфера допомоги.
Коли почалася війна, багато хто відразу ж якось опинилися за кордоном. Були думки теж виїхати з України?
Ні, навіть не думали. Куди і чого я маю їхати? Трохи був страх, але це наш дім, який потрібно захищати. Робити те, що можемо. Утворилася дружна, злагоджена і дуже ефективна команда, яка постійно на зв’язку з громадами і військовими і практично миттєво реагує на всі виклики часу і обставин. Відразу ж також почалася співпраця підприємствами групи МХП. У перші місяці війни ми майже у цілодобовому режимі координували благодійне відвантаження м’ясної продукції з підприємств МХП для громад та військових частин для виготовлення тушонок для наших воїнів, тероборони, переселенців. Відправляли продукти харчування на фронт та щойно звільнені від рашистів території. У перші дні приходило дуже багато людей. Ми давали м’ясо, вони шукали банки, автоклави і переробляли все на тушонки. Зараз цього менше, бо у більшості військових наладилася логістика, вони справляються самі.
Далі, пам’ятається, пішли гуманітарні вантажі. Фокус спрямувався на переселенців?
Завдячуючи менеджерам БФ «МХП-Громаді» ми налагодили співпрацю з всеукраїнськими спільнотами «СпівДія» та іншими волонтерськими об’єднаннями, задяки яким отримували гуманітарну допомогу від закордонних друзів і для військових, і для переселенців. Ця робота велася у співпраці з місцевою владою, а це – постійний контакт зі старостами та головами територіальних громад Вінниччини, Черкащини, Київщини, Чернігівщини, Херсонщини, Миколаївщини, Харківщини та інших регіонів.
Потім вже запрацювали скрізь місцеві гуманітарні штаби, активізувалися волонтерські організації, а ми знову сконцентрувалися на підтримці саме військових.Хочу відзначити, що у нас зі всіма громадськими волонтерськими організаціями хороші стосунки і якісна співпраця.
А їх лише в Ладижині – спілка ветеранів АТО, «Кум», БФ «Тихо», ГО «Мирослава», міський гуманітарний штаб. Все – по-людськи, бо у нас – спільна мета.
Військових багато звертається? З якими проханнями?
Я, мабуть, навіть не перерахую отак всіх відразу. Це близько 20 військових частин, найактивніше підтримуємо ті, де найбільше наших земляків: це всі частини з гайсинського гарнізону: 59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка, А0707 – зв’язківці, десантники, а також 72-га, 61-ша, 110-та, 21-ша, 3-тя залізна бригада та інші… А з чим звертаються? Та зі всім: від продуктів харчування і спальних мішків до дронів і автомобілів. Зараз ми зосереджені саме на забезпеченні військових засобами мультимедіа: квадрокоптерами, тепловізорами, планшетами та іншим.У нас робота побудована винятково на прозорих шляхах передачі цієї допомоги. Все документально підтверджено і ставиться на баланс військових частин.
Госпіталям надаємо велику допомогу, нещодавно передали VAC-апарат для швидшого загоювання ран. Зараз також почали займатися дуже важкою темою – полоненими, безвісти зниклими. Тут дуже страшно помилитися дати або забрати надію у рідних.
Позаду рік важкої роботи, в якій дуже багато нових облич та доль. Є миті, які вразили найбільше?
Найбільш для мене зворушливим стало, колиу всій метушні, де гуманітарні вантажі, військова амуніція, потоки людей – і приходить хлопчина, приносить колекцію ножів, іншого туристичного спорядження, яке він збирав кілька років. Приносить продукти, які купив на свою стипендію. Каже: «Передайте військовим». Це був ладижинець Лука Ганжа, 16-річний студент нашого коледжу. Саме приїхали військові зі 110-ї бригади, Лука сам їм свою передачу й вручив. Це був дуже приємний момент для всіх. Історій, насправді, хороших багато, бо у нас багато хороших людей. Дівчата зі «Спадщини» не раз напікали різних смаколиків, збирали посилочки і приносили щоразу, коли ми відправляли на фронт черговий вантаж. Приходили люди, які швиденько щось залишали: «передайте кому треба» і йшли. Дуже відгукувалися директори, рядові працівники птахофабрики – активно, невимушено збирали і передавали допомогу.
Інколи складається враження, що ви на роботі без вихідних, а телефон – на зв’язку цілодобово.
Так і є, мій телефон буває поза зоною досяжності лише якщо десь немає мережі. А вихідні залежать від поїздок. Ми ж часто споряджаємо вантажі на схід наша команда разом з народним депутатом Миколою Кучером їх супроводжує.
Мар’яно, у тебе інженерна освіта, але політична кар’єра – як це сталося?
У 2004 році вперше пішла спостерігачем на вибори і мені сподобалося. Далі без мене не було вже жодних виборів. Почала цікавитися законами, вивчати їх. У 2012 була запрошена до штабу Миколи Кучера і от до цих пір я в його команді.
Варто відзначити, що коли ми спілкувались з Мар’яною Олександрівною, вона була на останніх тижнях вагітності. Але не полишала роботу в гуманітарному штабі ні на день. Взагалі супервідповідальність – це перша якість, яку має Мар’яна ще з дитинства: їй було всього п’ять років, коли трагічно загинула мама і вони з меншим братом опинилися під опікою бабусі й дідуся. Тож вона не з чуток знає, наскільки важлива підтримка для кожного, хто перебуває у біді.
І цими днями Мар’яна Олександрівна стала мамою друге. Народила хлопчика Іллю – справжнього козака, вагою 5,2 кг та зростом 62 см. Але не дивлячись на поважні причини, після кількох днів перепочинку, Мар’яна Олександрівна вже знову працює у ритмі гуманітарного штабу.
Щиро бажаємо мамі та малюку здоров’я та благополуччя, та жити в мирній та процвітаючій Україні!
Підписуйтесь на Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo