Для місцевих політиків час підводити підсумки року. Робити звіти, наводити цифри, згадувати про факти, озвучувати плани на майбутнє. Що, у принципі, вінницькі функціонери і роблять. Або не роблять, про що ЗМІ також повідомляють. І примусити їх це зробити неможливо.
Але зупинятися на цьому було б, певно, невірно. Процедури стандартні, які повторюються з року у рік. І не вони визначать зміст та перебіг майбутньої політичної кампанії, яка розпочнеться за декілька днів «під ялинку», і завершиться з місцевими виборами 2020 року. Натомість хотілося б у ці передсвяткові дні згадати про ті маркерні точки, які дають набагато більше і глибше уявлення про ситуацію у вінницькому політикумі, аніж усі офіційні повідомлення.
«Маячок» № 1. Вінницька обласна Рада єдина в Україні не подала список найкращих освітян на премію Верховної Ради. Відповідно, і премії ніхто не отримав. Однак публічний резонанс мав місце. Це каже про приховану ненависть керівництва обласної ради до педагогів? Ні. Про інтриги опозиції, яка таким чином підставила владу? Теж, ні. Про таємну інтригу, щоб продемонструвати недієздатність обласної влади напередодні президентських виборів у «базовій», здавалося б, області? Про елементарний саботаж на рівні комісій обласної ради?
Мова про інше – у системі обласної влади відсутня системна робота. Взагалі. Немає фахових відповідальних за окремі напрямки роботи. І якщо в економічній сфері справа йде своєю чергою, то у галузі інформаційній має місце (придумайте власний епітет, термін “провал” виглядає з нашого боку дещо заангажовано). Об’єктивно, за неї відповідають такі особи, яких у дієздатній владній системі координат не підпустили б до неї на гарматний постріл. Проте у вінницькому випадку жодних змін провести неможливо, оскільки кожен кожному – кум, сват, або брат. І ця порука, яка у спокійні часи була гарантією злагодженої (принаймні, безконфліктної) роботи, у період виборів, коли рішучі рішення просто необхідно приймати, призведе до політичної катастрофи. Не може не призвести.
Причому системна криза жодним чином не стосується однієї влади або провладної партії (а така на сьогодні залишилася лише одна – «БПП»). Опозиція на Вінниччині також не змогла вирости у самостійний суб’єкт політичного процесу. А тому вона здатна або – давати привід обвинувачувати її у підкупі виборців (читачі резонно запитають – а чим вона тоді краща за владу?), або – вдаватися до дурнуватих PR-ходів, за якими жодним чином не простежуються бажання балотуватися до Верховної Ради.
У підсумку виходить, що «обидва гірші».
Ми свідомо не дублюємо аналіз у даному огляді результати соціологічного дослідження групи «Рейтинг» по Вінниччині, які продемонстрували абсолютну перевагу опозиційних кандидатів та партій. Ми це зробили раніше. До речі навіть нас здивувала увага до цього аналітичного матеріалу, кількість лайків якого перевалила за тисячу. З першими рекордами нас 🙂
В рейтингах за час виборів все ще може змінитися. Проблема у тому, що вибудовану систему політичного процесу у нашому регіоні змінити вкрай непросто. Ключові її риси – інерційність, відсутність ідей, тихий бойкот вказівок з центру, пристосування до будь-яких змін.
І тому на будь-яких виборах (хоч президентських, хоч в ОТГ) перемагає не підготовлена та протестована стратегія, а формат «палець – стеля». І далі все починається знову.
«Маячок» № 2. Абсолютний імунітет чиновників до Закону. Пам’ятаєте, як спіймали за хабарем депутата обласної ради від «Радикальної партії Олега Ляшка»?
І де була реакція місцевих «ляшківців»? Або керівництва обласної ради, яке навіть не винесло на розгляд сесії питання про його відсторонення від головування у комісії?
Правильно – нічого не було. А самого депутата з-під варти випустили. І суд провини у його діях не знайшов. Чого тоді дивуватися, що політики, які системно порушують закони у частині декларування, навіть не намагаються виправдатися. Все й так зійде з рук.
Ми, зрештою, не вдаємося у пошуки «зради». В Україні корупція була, є і буде одним з істотних факторів повсякденного життя. І Вінниця тут не виняток. Ми про інше – новини такого забарвлення формують думку виборців. І вони (виборці) раптом можуть поступити так, як ніхто від них не очікує.
Сказати, що «вінницькі» забули про Вінниччину і не збираються тут, попри всі проблеми з наявними рейтингами, перемагати – не можна. Одна новина про те, що Уряд виділив Вінницькій області 205 мільйонів на покриття субсидій багато про що каже.
Як і про те, що Вінницю вкотре визнають найбільш комфортним містом для проживання, а міського голову Сергія Моргунова – одним з найбільш відповідальним (за рівнем виконання обіцянок) мером.
Але як це конвертується у голоси громадян на виборах – сказати складно.
Насамкінець, можна було б щось написати про народних депутатів від Вінниччини. Але писати особливо немає чого. Хтось когось привітав, щось подарував. Проголосували / не проголосували. Системної роботи на даному етапі не помітно й у них.
Шкода, але на старті вирішальних виборчих перегонів, які мали б відбуватися у форматі «Формули-1», ми бачимо автівки моделей, не те, щоб раритетних, але таких, які уже зняті з конвеєрного виробництва.
Завжди Ваш – Віталій Горковчук