Політична Арена Вінниччини

Якими будуть парламентські вибори на Вінниччині. Ч. 2

Проте, після деяких роздумів, ми вирішили не повторювати шлях одного вінницького “експерта”, який, бездоказово розповідаючи про “сітки” (за його словами), наговорив на декілька років ув’язнення.

Хто його знає — буде чи ні робити цей депутат мережу підкупу виборців? Швидше за все, буде, але попереду паровозу бігти ми не поспішаємо, тому говоритимемо лише про те, що знаємо точно. Або про прогнози, які матимуть високі шанси на втілення у реальності.

п. 1. Чому не спрацювали “мережі” на президентських виборах, і чому вони працюватимуть на парламентських.

На президентських вони й не могли спрацювати. Громадяни України, які збиралися брати участь у виборах, і які дійшли до виборчих дільниць, голосували точно не за гроші. Точніше, гроші вони могли й взяти, але позначки у бюлетені ставили відповідно до власних симпатій та антипатій. Перемога Володимира Зеленського — це голосування “проти всіх”. Надто високий антирейтинг був у всіх досвідчених політиків з першої десятки президентського рейтингу. Технологи Петра Порошенка мали шанс цей феномен нейтралізувати, якби повернули до виборчих бюлетенів пункт “проти всіх”.

Потенційні кандидати у народні депутати такий захмарних антирейтингів не мають.

Більшою мірою їх просто не знають, а якщо і знають, то голос продати можуть, не надто переймаючись долею одного депутатського мандату та не даючи оцінки тим методам, за рахунок яких він був отриманий.

Отже, стартові позиції кандидатів у депутати наступні.

Антирейтинг у політичних партій — значний. Часу для того, щоб у повній мірі “розкрутити” нові передвиборчі проекти (як “Народний Фронт” у 2014 році) — обмаль.

Колода, яку будуть тасувати, якісно все одно не зміниться. Нових ідей, як і кардинально нових підходів до роботи з виборцями не видно. Відповідно, обиратимуть між “гіршими” і “ще гіршими”. Тобто “паровозом” затягти за рахунок “бренду” буде дуже непросто.

Тому повертаємося до випробованого способу — гарантованого голосування. Під це черговий депутат “Ю” найматиме команду “мережовиків” якогось О.П., що працює за схемою “1 х 4 х 8” і т.д. (прийде час і ми розповімо про це детальніше). Команда плете мережу за легендою благодійних фондів чи горизонтальних зв’язків у кластерах за професійними, корпоративними чи світоглядними інтересами.

Такі зв’язки, до речі, зіграли ключову роль у непогану результаті кандидата у Президенти України Ігоря Смешка. Обираючи між однаково неприємними політичними персонажами, сотні тисяч співробітників силових структур, відставників та членів їхніх родин, проголосували “за свого”. Причому чітко відділивши кадрового розвідника від “піджаків” Гриценка і Наливайченка.

Проблема у тому, щоб ці горизонтальні структури виявити і мобілізувати на теренах округу. Але за те “мережовики” й отримують непогані зарплати, щоб цим займатися. У випадку з “Ю” — в окрузі залишилася створена “О.П.” база прибічників, але й її слід оновити. У більшості інших вінницьких нардепів, за нашими даними, такі бази відсутні.

Працювати було потрібно, а не сподіватися на всесильний “бренд” столичних патронів.

Схему, звісно, можна поламати. І тут теж справа техніки і зв’язків у силових структурах, судах; готовність і здатність ефективно організувати штабну СБ, загони “активістів”; проконтролювати власних “польовиків”, щоб виділені на вибори гроші дійшли до адресату.

Ну, й на завершення п. 1 про “мережі”, нагадаємо, що все це залишається криміналом. З конкретними статтями КК.

п. 2. Традиційна агітація. У яких підручниках і що читати.

Випускники гуманітарних факультетів, так само, як і їхні викладачі, негайно кинуться перечитувати праці Сучкова і Малкіна, Полуектова, Кудінова та інших популярних дописувачів на тему: “Як і скільки роздавати листівок в одні руки”.

Власники видавництв і друкарень цьому факту будуть надзвичайно раді, адже кандидати замовлятимуть мільйони яскравий паперових агітаційних матеріалів. І дарма. Польова агітація, як показала остання президентська кампанія — вмерла.

Гроші, витрачені на друк і поширення агітації себе не покривають. Натомість агітатор, як командна одиниця, який веде облік бази прихильників ще довго буде у дії.

Президентські вибори, крім іншого, показали й те, що напрямок широкого використання цифрових технологій big data поки що в Україні не прижився. І підготовлених фахівців бракує, і власне якісних баз даних поки що дефіцит. Тому штаби працювали “по площі”. Це коли декілька разів під час перегляду фільму на “Ютубі” з’являлася реклама (“пряма мова”) Андрія Садового. Грошей на це було вкинуто чимало, а ефект, очевидно, виявився зворотнім.

Ефективну роботу під час парламентських виборів слід проводити комплексно — і в Інтернеті та соціальних мережах, і у форматі безпосереднього спілкування з виборцями. Але нагадаємо про п. 1 нашої публікації: агітація має бути адресною. Вся інша — неефективна, а те й шкідлива.

п. 3. Панацея у ЗМІ?

Років 10-15 тому — так. Сьогодні, уже ні. Каналів постачання інформації стільки, і потік різного роду даних у них такий щільний, що обрати однозначно авторитетне джерело, а тим більше, сліпо йому вірити — доволі складно.

Це у 2006-му році місцева преса могла написати щось, що формувало порядок денний на політичному просторі Вінниччини. Наразі й відверто сенсаційна інформація якось губиться у загальному інформаційному галасі.

Простий приклад. Коментар екс-нардепа від Партії регіонів Григорія Калетніка “33-му каналі”. Тут і визначення Революції Гідності, як “державного перевороту”, і “політичні переслідування” представників режиму Януковича, і багато чого такого, за що у 2014-15 роках газету, яка надрукувала б таке, спалили патріоти-активісти. Сьогодні все тихо і мирно. І ще раз по літерам. Революцію Гідності (читай загибель Небесної Сотні) публічно у Вінниці назвали д-е-р-ж-а-в-н-и-м п-е-р-е-в-о-р-о-т-о-м.

До речі, про “активістів”. Певний час поширювалася точка зору, що саме їхні організовані дії можуть серйозно вплинути на результат на виборах. А тепер все повернулося на свої місця. Відсутність реакції на дану публікацію свідчить: жодних організованих “корпусів” та “дружин”, які могли б відреагувати на подібні провокативні висловлювання в області немає. Отже, і кандидатам шукати їхньої підтримки не потрібно.

А на ЗМІ слід виділяти кошти лише у тому обсязі, у якому ці ЗМІ можуть посилювати роботу з виборцями, а не підміняти її. Переконання, що “плюси” виграли вибори для Зеленського глибоко помилкове. Спочатку була обрана вірна стратегія, а вже потім телевізор її підсилив.

(маленький відступ — крім іншого, Калетнік привселюдно “плюнув”, звинувативши у бездіяльності, у нардепів Демчака (18 округ), Македона (16 округ), Мельничука (14 округ), Домбровського (11 округ), тим самим накресливши коло своїх інтересів на виборах до ВР).

Зробимо ще одну проміжкову зупинку на гучній заяві екс-нардепа Григорія Калетніка, який окрім ганебних оцінок Революції Гідності, як “державного перевороту” та відвертого зізнання про фактичну співпрацю з штабами Володимира Зеленського наговорив стільки тез, які мали б гарантовано підірвати інформаційний простір, принаймні Вінницької області.

І що ми побачили? Радикальна заява екс-нардепа від “ПР” залишилась на шпальтах лише одного видання. Можна було б зробити припущення, що всі інші місцеві ЗМІ вважають інформаційне джерело сумнівним, чи не надійним, тому й вирішили не тиражувати/аналізувати/критикувати/обурюватись оголошеною публічною позицією Григорія Калетніка. Але звісно це не так. Вінницькі медійники тихо проковтнули висловлювання впливого політика, без жодної реакції. І куди лише подівались активні піарники Петра Порошенка в нашій області?

В цій інформаційній пасивності чітко проявляєть страх перед самим Калетніком і паталогічне вінницьке “чинопочитание” влади. Ну який ще дурень, окрім нас звісно 🙂 захоче доводити істину та встановлювати справедливість, якщо політика, який назвав Революцію Гідності “державним переворотом” вже зарахували до лав сірих кардиналів регіону при новообраному президенті. Це ж посваришся із ним – потрапиш в опалу до нового губернатора (якого начебто вже лобіює Григорій Миколайович) і спалиш мости з усією новою обласною владою. Однак не тільки місцеві медійники позичили у сірка очі, такими ж беззубими виявились і всі місцеві політики, відповідальні чиновники, патріотично налаштовані активісти еt сetera.

Та повернемось до майбутньої парламентської кампанії і залишимо місцевих лідерів громадської думки наодинці із власним сумлінням.

п. 4. Що ж тоді робити?

Дуже стисло і тезово, оскільки навчити тонкощам гри в преферанс того, хто звик грати у дурня, не так просто.

– Не доручати справу аматорам. Призначати начальником виборчого штабу людину тільки за те, що вона колись керувала колективом людей, однак нічого не розуміє у виборчій справі — гірше, на що може піти кандидат у депутати.

– Працювати командно. Як в окрузі, так і у випадку впровадження відкритих списків. У тому числі з місцевими партійцями (там, де вони є) та потенційними претендентами на депутатські мандати на місцевих виборах 2020 року.

– Особливу увагу звертати на юридичний бік справи. І підготовку членів ДВК та спостерігачів. Сподівання, що “і так проголосують” стане причиною втрати і мандату, і грошей.

– Обережно співпрацювати з т. зв. “технічними кандидатами”. Зрозуміло, що і їх вистачатиме, проте в області за тими, хто регулярно нав’язується на такі ролі, накопичився такий негатив, що краще без них, ніж з ними.

– Не вестися на казочки політичних технологів про “універсальні методи” за +100500 $. Вони самі чудово розуміють, що таких методів не існує, але сподіваються “освоїти” виборчий бюджет. І — повірте — освоять. Вони й не таких, як ви, обдурювали.

– Точно знати, на яку кількість голосів розраховувати. І вимірювати це у грошовому еквіваленті. Просто прийміть до уваги — без грошей вибори не виграються. Ані в Україні, ані в США, ані в Сомалі.

– Уважно читайте наші поради та настанови.

Завжди Ваш Віталій Горковчук і вся команда “Політичної Арени Вінниччини”

Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net
Exit mobile version