Ігор Мізрах і фінал епохи “активистів”

У назві не помилка. “Активисти” значно відрізняються від активістів. У чому ця різниця, і чому ми вважаємо, що часи перших остаточно завершилися — у цьому текстові.

Фабула сюжету. “Група недешевих і непростих шахраїв у складі чотирьох осіб, за попередньою змовою між собою, у період з липня 2019 по 30.08.2019, представляючись довіреними особами Президента держави, які призначені та перебувають на керівних посадах Офісу Президента України, вимагали від колишнього співробітника ДП «Укрспецекспорт» передати їм грошові кошти у сумі 570 000 тисяч ($) доларів США за вирішення на вищому державному рівні питання про призначення цієї особи на керівну посаду до Державного концерну «Укроборонпром, — повідомив екс-керівник Військової прокуратури Анатолій Матіос на “Фейсбуці”.

Posted by Анатолій Матіос on Friday, August 30, 2019

Одним з фігурантів цієї справи, як це видно з оприлюдненого в Інтернеті відео, є вінничанин Ігор Мізрах. Який тривалий час позиціонував себе у якості “політичного експерта”, “сірого кардинала”, “лобіста”, “близького друга високопосадовців” і т. ін., хоча у відкритому доступі є лише справи про перебування Мізраха у розшуку за підозрою у шахрайстві. А також про його спроби “зробити” з себе альтернативу тоді ще міському голові Вінниці Володимиру Гройсману.

Як приватний випадок “казусу Мізраха” можна згадати й затримання у Хмільнику у травні цього року “профспілкового лідера”, який вимагав 10 000 $ за припинення створення штучних перешкод у діяльності санаторію для ветеранів АТО. Як з’ясувалося, “лідером” виявився ще один “активист”, який раніше фігурував у рейдерських справах щодо цукрових заводів.

А тепер по-суті. Активіст — це людина, якій небайдужа якась справа, і який докладає для її розвитку та вирішення проблем власні зусилля, часто — без підтримки держави.

Він виходить з ініціативами, висуває пропозиції, зрештою — самотужки долає певні перешкоди. Може бути активіст спортивного руху, може — громадського.

Із середовища останнього у післяреволюційні події 2014 року й поліз як сарана вироджений підвид активіста справжнього — “активист”.

Представники останнього — особи обох статей почали, без жодних на це підстав і повноважень, вимагати:

– погодження з ними кандидатур на зайняття посад в органах влади, місцевого самоврядування, на державних підприємствах, у комунальних установах та закладах;

– звітування перед ними посадових осіб та депутатів рад різного рівня;

– контролю над депутатськими рішеннями особливо у частині бюджетного процесу;

– пріоритетності для самих себе при отриманні бюджетних коштів “на проекти”, “гранти”, з одночасним лише формальним звітуванням про те, на що витрачені дані гроші;

– безоплатного надання приміщень “для громадської діяльності”, з відмовою сплачувати борги за оренду;

– грошей у посадових осіб, комерційних підприємств, окремих бізнесменів (“на АТО”, “на сиріт / інвалідів / переселенців”, “на протидію корупції”, “на вирішення питань”);

– врахування їхніх інтересів при розподілі землі, приватизації підприємств;

– надання їм безоплатного використання можливостей ЗМІ для самореклами;

– обов’язкового включення представників своєї спільноти до прохідної частини виборчих списків партій на виборах.

Якщо такі вимоги наштовхувалися на ігнорування, або протидію тих, кому це нав’язувалося, “активисти” звозили своїх “побратимів” з інших регіонів та влаштовували локальний безлад на певній території.

Усі, хто бажає знайти приклади подібної діяльності у межах Вінницької області, може передивитися стрічку новин за 2014-2015 роки.

Тож, у рамках даної схеми і Мізрах, який у 2009-2010 роках був підозрюваним в шахрайстві, перебував під слідством, зненацька став поважним політичним “експертом”, з претензією, щоправда, на ранг вищий, ніж у тих, хто їздив автобусами по дачним масивам і волав під стінами більш-менш пристойних будинків.

Мізрах друкувався у глянцевих журналах, “активисти” поливали усіх та один одного помиями у соціальних мережах.

Мізрах, як ми бачимо, вимагав десятки мільйонів “за сприяння” у призначенні керівників у стратегічних підприємствах, його колеги у Вінниці задовольнялися парою тисячею доларів за силову підтримку нового головного лікаря.

У “активистів” була ще одна, дуже характерна риса. Голосно вередуючи про якусь, можливо, й справжню суспільну проблему, вони негайно замовкали, коли отримували певний гешефт від тих, хто цю проблему створював.

У Мізраха “прибутку” вистачило на зіркове весілля сина, про яке писали ведучі таблоїди країни, у “активистів” ступенем нижче — на покриття кредиту, нові автомобілі та непогані ремонти.

Але їхні часи завершилися. І тепер, будемо сподіватися, будь-яка з дій, перерахованих вище, одержить миттєву і законну реакцію відповідних органів.

Сподіваємося й на те, що жодна з витівок “активистів” також не буде забута. Надто довго вони жили у неправовому полі. Колись доведеться й відповідати.

Олена Семко

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here