“Книга Героїв Вінниччини” – історія хороброго прикордонника Івана Бриндака

Іван Бриндак прикордонник із Могилів-Подільського загону віддав своє життя, захищаючи Україну. Йому судилося прожити лише 29 років, але його шлях був яскравим, сповненим любові, доброти та безмежної вірності своїй Батьківщині. Представляємо увазі читачів перший матеріал медіахолдингу «Новини Вінниці» в рамках меморіального проєкту «КНИГА ГЕРОЇВ».

Іван був людиною відкритого серця. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати, розрадити. Футбол був його пристрастю, що дозволяла хоча б на мить забути про труднощі життя. На полі він знаходив справжню свободу, був собою.

Протягом 10 років він вірно служив у лавах Державної прикордонної служби України, а свій бойовий шлях розпочав у 2017 році. Ті, хто мав честь служити поряд із ним, запам’ятають його як людину, віддану присязі та Батьківщині.

«Він був такий у мене розумний, цілеспрямований. Техніку дуже любив. Він міг днями копирсатися в машинах. Коли приїздив додому, завжди щось лагодив чи майстрував. Йому це дуже подобалося. Усе, до чого торкалися його руки, оживало», – згадує дружина Івана, Катерина.

За кресленнями Івана перебудовували ганок їхнього дому. Кожна деталь – від сходів до оздоблення – була втіленням його ідей. Для Катерини він створив гойдалку у дворі – символ їхнього затишного життя. А планів у нього було ще так багато…

«Ми мріяли прожити довге й щасливе життя. У нас усе було дружно, весело, завжди на позитиві», – говорить Катерина.

Показуючи світлини чоловіка, Катерина розповідає про його романтичну натуру. На її день народження Іван, який сам не любив фотографуватись, замовив для них романтичну фотосесію.

«Це був чоловік, із яким хочеться прожити все життя. Він завжди беріг мене. Я біля нього почувалася, як маленька дівчинка, захищена від усього. Тепер, коли його немає, дуже бракує цього відчуття», – зі сльозами на очах ділиться Катерина.

Іван був справжнім другом. Його братерська підтримка неодноразово ставала опорою для тих, хто опинявся у складній ситуації.

«Ми познайомились у 2021 році, коли я проходив строкову службу. Іван завжди допомагав, ніколи не відмовляв. Він був майстром на всі руки», – пригадує побратим Святослав Опанасюк.

Прикордонниця Ірина Гончар також пам’ятає Івана як надзвичайно добру людину.

«Він міг віддати останнє, аби комусь було краще. По життю Іван був, можливо, навіть надто добрим», – каже Ірина.

Зараз його рідним і друзям залишилися лише спогади, але їхні серця не можуть прийняти реальність. На світлинах Іван усміхається разом із друзями, і важко повірити, що його більше немає.

«Ми втратили найкращого друга, який завжди був поруч. Ця війна забирає тих, хто є її серцем і совістю», – говорить друг і кум Івана Олег Настенко.

Іван залишив по собі світло, яке горітиме у серцях дружини Катерини, маленького сина Максима, батька Миколи Олександровича, друзів і побратимів. Він став прикладом мужності, відваги та відданості.

Його життя – нагадування, що справжні герої не вмирають. Вони живуть у спогадах, у справах, які залишили після себе, у серцях тих, кого любили.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал ⇒ https://t.me/politarenainfo1