Зазначимо, що фото із зустрічі з Гайсину народний депутат виклав на своїй сторінці в соціальній мережі «Фейсбук», а от в прикордонному Могилеві, щось пішло не так.
Віталій Купрій зробив відео, в якому розповів про враження від цього міста.
Зазначимо, що в соціальній мережі «Фейсбук» з‘явилась і заява нардепа про його вихід з партії «Укроп» та наміри балотуватись в Президенти України. В заяві йдеться:
«Сьогодні визначний день у моїй політичній кар‘єрі. Я вирішив вийти з партії «Укроп» і самостійно боротись за посаду Президента України.
Цьому мене спонукало спілкування з тисячами пересічних українців. Вони хочуть бачити на головній посаді держави незалежного молодого політика, який незаплямований у корупційних скандалах і здатний забезпечити справедливість. Я готовий взяти на себе відповідальність за зміни в країні, щоб суттєво покращити якість життя людей вже в найближчий час.
Я вдячний всім моїм колишнім колегам по партії за співпрацю. Ми пройшли з вами складні часи в опозиції до антинародної влади, боролись за добробут українського суспільства. Але наразі я відчуваю, що зможу стати лідером окремої політичної сили, яка буде рішуче діяти, щоб перемогти у війні, зупинити корупцію, в рази підняти соціальне забезпечення народу.
Для цього мені потрібно самостійно формувати свою команду, ідеологію і стратегію дій. Головне слухати і чути своїх виборців, не зраджувати ніколи національним інтересам і наполегливо працювати на благо людей.
Я йду в Президенти не один. Поряд зі мною вже є люди, на яких можна спертися й яким можна довірити розбудову держави.
Я завжди відкритий до співпраці з патріотами України, які поділяють мої думки та прагнення. Приєднуйтесь до моєї команди! Разом ми переможемо!»
Схоже соціальні мережі стають все більш демократичним інформаційним каналом. Тут можна і речі, які були у вжитку продати, і гарний анекдот розповісти, і заяву про бажання очолити державу зробити. Правда, щоб заява набула більшої ваги – президенство це все ж таки річ серйозна – варто приїхати на Вінниччину, яка здається набуває для політиків сакрального змісту.
Олена Семко