Антиутопія — зображення в художній літературі чи кінематографії небезпечних наслідків, пов’язаних з експериментами над людством задля його «поліпшення», певних, часто принадливих соціальних ідеалів, антитеза утопії.
Зізнаємося: описувати нудну і малозмістовну президентську виборчу кампанію у Вінницькій області не вистачає жодного терпіння. Вкотре констатувати, що до області приїхав черговий депутат, який, у залежності від того – перебуває він у провладній фракції чи опозиційній – перед двома десятками однопартійців з глибоким видом промовив, що: «нам є з чим йти до людей»; або: «люди вже втомилися від цієї влади» (і нагадав про «мудрість нашого народу» і т. д.), – значить виявляти зневагу до власного часу, який можна було б витратити на кращі цілі.
Тому у цьому огляді з трьох частин ми спробуємо не лише зробити певні підсумки того, чим займалися структури, що підтримують основних кандидатів, а й зробити те, що і повинні робити професійні аналітики, політичні експерти, журналісти (але рідко роблять) напередодні виборів – спрогнозувати які зміни чекатимуть політичний цех області напередодні парламентських й місцевих виборів та описати декілька основних сценаріїв розвитку подій.
В кожної впливової політичної групи в Україні вже повинні лежати на столі, на самому видному місці декілька розроблених стратегій, для всіх можливих сценаріїв по результатам президентських виборів. На випадок перемоги того, чи іншого кандидата та розвитку суспільних подій – чи сприйме суспільство результати, чи змиряться з ними основні політичні гравці, чи знову будуть протести з усіма можливими наслідками.
Подібні сценарії-стратегії повинні лежати на столі й у основних гравців на політичній арені Вінниччини. Не будемо вангувати з приводу наявності таких стратегій в столиці, але з великою долею впевненості припускаємо, що у Вінницькій області таких стратегій ніхто не розробляв. І справа тут не в наших “феноменальних здібностях” до ясновидіння, а в досвіді та чіткому розумінні наявних можливостей в основних політичних групах області. Та й про тотальний “кадровий голодомор” не тільки в опозиції, а й у владі ми вже писали неодноразово.
Отже три основних претенденти на перемогу в президентських виборах: Петро Порошенко, Юлія Тимошенко й Володимир Зеленський.
У такому порядку і будемо їх розглядати.
Петро Порошенко
Перемога Петра Порошенка на президентських виборах 2014 року, закріплена на парламентських виборах і остаточно – на місцевих виборах 2015-го року – сформувала нинішній політичний ландшафт у Вінницькій області. Можливо тому, що Петро Порошенко та одна з головних його кадрових креатур Володимир Гройсман і так були одними з центральних фігур у місцевому політичному процесі, а тому багато у чому визначали кадровий рух, капітальних змін у середовищі тих, хто відповідає за партійне будівництво та формує інформаційну політику не відбулося.
Наприклад, після перемоги Порошенка на виборах 2014 року зберегло свої посади керівництво телерадіокомпанії «ВІНТЕРА» аж до її реформування. А один з керівників ключового (з політичної точки зору) департаменту «пересиділа» уже п’ятьох губернаторів.
«Базовий» для Петра Порошенка характер Вінницької області зіграв з його оточенням злий жарт. Оскільки партійної структури «Блоку Петра Порошенка» з чіткою концепцією медіа-роботи вибудовано не було, а народні депутати (майже всі – 8 «мажоритарників» і 3 «списочника») переймалися винятково власними інтересами. Періодично, потрапляючи у скандальні історії.
Головне – не змінилися принципи способів впливу на громадську думку. За традицією ще радянських часів, вважалося, що ефективна робота певної галузі чи підприємства, реалізація інфраструктурних та соціальних проектів автоматично призводить до кращого сприйняття й чиновників, які приїхали «перерізати стрічку». Ставлення до публічної політики з боку місцевих функціонерів, окрім обов’язково-обрядових покладань квітів, було підкреслено бридливим. Мовляв, не справа влади діяти методами вуличних мітингарів. І те, що ситуація на цьому напрямку змінилася, вони навіть не зрозуміли. Що ж, якщо політики не перейматимуться роботою з громадою, публічна політика сама береться за них.
Саме тому, скільки-небудь значна подія на теренах області за останні 5 років чомусь залишала по собі негативний інформаційний «присмак» щодо дій чи бездіяльності влади. Від штурму Вінницької ОДА, до «медмайдану» у Шаргороді та затягування з відновленням Павлівки, яка постраждала від вибухів на складах.
Показовою стала ситуація із зверненням обласної ради про підтримку (не підтримку) блокади Донбасу. Була призначена сесія. Троє з половиною «активістів» принесли і запалили під адмінбудівлею шини. Сесія не відбулася, адже депутати декілька днів ховалися від керівництва, не знаючи, яким буде остаточне рішення у столиці. Нарешті, РНБО все ж погодилася з блокадою, і вінничани з легким серцем ще раз (контрольно) підтримали припинення торгових відносин з окупованими територіями.
Що у даній ситуації цікавого? А те, що жоден представник регіональної влади не спромігся публічно підтримати позицію уряду.
Буде справедливо, якщо ми відзначимо, що 1-2 суто партійних позицій «БПП» все ж сформулював. Але не більше.
Зрештою, про всю інертність інформаційної роботи влади ми уже неодноразово писали.
Просто тут ставимо крапку. Фінал історії президентських виборів у колись базовій для Петра Порошенка області все розставить на свої місця.
Можна, звісно, заперечити: «Навіщо все це владі, коли вона створить «мережі», і все буде гаразд». Тим більше, що й свідчень про розгортання таких «мереж» вдосталь.
Відповідаємо. По-перше, ефективну «мережу» за три місяці не збудуєш. Тут потрібно до року, а, краще, – півтори. Гроші візьмуть, а проголосують, як заманеться. По-друге, відсутність системної роботи у міжвиборчий період, є причиною її відсутності й у виборчий. Чиновники, які «пересиділи» декількох президентів та губернаторів, не такі дурні, щоб підставляти самих себе, нариваючись на кримінальні справи. Тому на місцях буде тихий саботаж.
Отже у випадку перемоги Петра Порошенка на президентських виборах (за даними останнього опитування КМІС, чинний президент таки вийшов на друге місце, хоча з огляду на постійні медійні пожежі та загальний рівень довіри до влади 9%, у того ж Януковича був 24% – такі результати викликають сумніви) у Вінницькій області (з точки зору кадрової політики) майже нічого не зміниться. Правда, якщо результати голосування по нашій області за Порошенка будуть поганими, може захитатись крісло під головою ОДА.
Щодо політичної складової. Не секрет, що після президентських виборів жоден з ключових штабів не припинить роботу, одразу почнеться підготовка до парламентської кампанії, з усіма політичними наслідками. Якщо навіть чинному президенту вдасться вирвати перемогу на президентських виборах (що ми не виключаємо) втриматись на своїй посаді до кінця другої каденції буде дуже складно.
“Якщо Юля якось програє ці вибори, то вона підніме градус по країні до такого рівня, що восени всіх розірве на парламентських виборах”, – чи то зі страхом, чи то з захопленням прогнозує один із лідерів парламентської більшості.
“Я знаю, що за останні роки вони (чинна влада) довели країну до того, що українці не сприймають ні президента, ні його корумповане оточення. Якщо вони продовжать підготовку до масштабної купівлі виборів, то українці цього терпіти не будуть. А як боротись за свої права, українці знають і вміють”, – заявила Тимошенко у лютому, відповідаючи на питання журналістів щодо можливості нового Майдану. Ну ви зрозуміли.
А якщо додати сюди початок активності опозиційних кандидатів в народні депутати в кожному районі області, з антипропагандою Порошенка, збільшення антипорошенківської коаліції з числа програвших кандидатів на виборах президента, появу нових політичних проектів, більшість з яких будуть опозиційними і будуть будувати свої кампанії на нищівній критиці влади – отримуємо дуже гаряче електоральне поле та політичну істерію по всій території країни, особливо у Вінницькій “президентській” області.
В разі поразки Петра Порошенка сценарії можуть бути наступні:
“Петро – не та людина, яка просто так візьме і зникне. Порівняно з іншими він достатньо молодий і у нього залишаються амбіції, від яких він не відступиться”, – переконує член центрального штабу чинного президента.
У разі програшу Порошенко розглядає для себе варіант походу до Верховної Ради – він боротиметься за власну фракцію у наступному парламенті.
“Президентська кампанія, яку зараз веде штаб, автоматично перейде у парламентську кампанію, незалежно від результатів. Чи програємо, чи виграємо – вона триватиме без зупинки”, – пояснює один з учасників виборчих нарад Порошенка.
“Більш боляче буде програти у першому турі. Це означатиме, що всім треба пакувати валізи і йти у довгу відпустку за профнепридатністю. У другому турі програти неприємно, але програш у першому буде просто катастрофою”, – зізнається один із штабістів Порошенка. (УП)
Що поразка Петра Порошенка означатиме для Вінниччини? Однозначно нове керівництво ОДА, незрозуміле співіснування виконавчої влади з депутатським корпусом обласної ради, як наслідок публічне протистояння керівництва цих гілок.
Ключовою обставиною політичних розкладів в області стане позиція влади міста Вінниці: на чию сторону пристане “фактичний центр прийняття рішень регіону”, той стане, або ключовою силою в регіоні, або ключовою мішенню для контрроботи та реваншу “партії вінничан”. Але і в цьому сценарії є багато “але”. Насправді важко уявити діяльність фракції “БПП” в обласній раді в опозиційній ролі. Вони і з провладною не дуже то й справлялись, а тепер уявіть цих поважних керівників підприємств, бізнесменів, латифундистів та чиновників на протестному мітингу, на сходах під обласною адміністрацією, з революційними гучномовцями і палкими промовами в оточенні партійних прапорів “Солідарності”. Уявили? Ми теж 🙂
Можна спрогнозувати спроби залишків “команди Порошенка” пролобіювати на низку ключових посад своїх людей. Політична історія вже знає такі приклади, наприклад після того, як Юлія Тимошенко очолила Уряд свої посади зберегли соратники Порошенка – губернатор Олександр Домбровський та голова облради Григорій Заболотний. При чому в разі перемоги Володимира Зеленського такі варіанти більш ймовірні. Але докладніше про це читайте вже в наступних частинах нашої трилогії.
Віталій Горковчук та вся команда “Політичної Арени Вінниччини”