Політична Арена Вінниччини

У Вінниці опозиційний депутат оголосив в соцмережах резонансний coming out про роботу на радянське КДБ

Історія навколо свавільного встановлення придбаного у магазині погруддя Т. Г. Шевченка у центрі площі Небесної Сотні у Вінниці продовжує обростати чудернацькими, або навіть містичними подробицями.

Одна з активісток руху за недопущення спорудження пам’ятника героям Небесної Сотні та обов’язкове встановлення (повернення старого? спорудження нового?) погруддя (пам’ятника? монумента?), заступник головного редактора обласної газети «33-й канал», а також депутат обласної ради від «Батьківщини» Тетяна Редько розмістила у соціальній мережі «Фейсбук» пост, у якому спробувала сформулювати цілу філософію – чому саме її думка щодо цієї проблеми є єдиною вірною.

Пост цей є настільки характерним для аналізу двох важливих складових проблеми руху активістів навколо проекту «Погруддя 3.0», що його слід розглянути ледь не по абзацах.

Перша складова проблема – що насправді коїться в головах тих, для кого питання облаштування колишньої Театральної площі у Вінниці перетворилося у надважливе.

Друга – яким чином політики, які бажають заробити собі на причетності до цього питання рейтингові бали, – намагаються аргументувати власну позицію у публічній площині.

Отже, перше речення:

«Повірте (так, з помилкою – у тексті ред.) мені, журналісту, аналітику, офіцеру спецпропаганди (! ред.) і просто людині в якої є чуйка досвід та “кладока” інформації – не потрібно відкривати пам’ятник Вишні Скорботи у Вінниці».

Що у цьому реченні цікавого.

1) Апеляція винятково до «віри», адже раціональних аргументів не наведено;

2) посилання на фаховий авторитет «офіцера спецпропаганди».

Хто і коли дав звання офіцера жінці (та ще й “спецпропаганди”), яка займається журналістикою та в останній час політикою питання надцікаве. Тим більше, що озвучила це сама пані офіцер.

 

Скріншот зі сторінки Тетяни Редько в соціальній мережі Facebook

Який з Тетяни Редько офіцер «спецпропаганди» можна побачити у відео-ролику, на якому вона, захопившись промовою, волає: «Смерть нації!»

Причетних до політичної роботи фахівців, які не можуть контролювати власні емоції, звільняють з першого курсу.


Однак, припустимо, що певний досвід політпрацівника в неї є. Як не як закінчила у 1980-х роках факультет журналістики Львівського університету, де «не-своїх» не могло бути у принципі.

Потім майбутній офіцер працювала у вінницькій газеті «Комсомольське плем’я», скоріш за все перший контакт майбутнього “офіцера спецпропаганди” Тетяни Редько з всесильною спецслужбою тих часів відбувся саме там. Як стверджують журналісти старшого покоління, всі газетярі, що працювали в подібного роду виданнях писали певні заяви про співпрацю з КДБ. Як це і не гірко декому зараз визнавати. Але звичайно справжніми “чекістами” таких агентів не вважали. Підтвердженням цього є архів КДБ у країнах Балтії, з яких до Москви вивезли усі особові справи співробітників «класу № 1», і залишили дані на усіх, хто формально працював у редакції газети, у профспілці, чи у театрі, а у вільний час «стукав» «кому треба». Для «органів» такі персонажі є «розхідним матеріалом».

А от вже у Вищій партійній школі, де потім навчалась Тетяна Редько, скоріш за все їй і були присвоєне звання офіцера КДБ.

На це окрім її особистого зізнання вказує ціла низка логічних обставин. По перше вік Тетяни Редько. Навчатись в таких школах можливо було лише в радянські часи, до розвалу СРСР. Жінка 1964 року народження чітко підходить під віковий ценз цього навчального закладу. По друге, і в радянські часи, і зараз офіцерське звання могли давати лише за службу в лавах армії, міліції, спеціальних органів. Звісно про службу в армії, міліції, пожежних структурах Тетяна Редько мова йти не може, а от при навчанні на військовій кафедрі у спеціалізованому ВУЗі цілком реально отримати офіцерське звання могла.

Констатуємо, в часи функціонування Вищої партійної школи, в СРСР існувала лише одна спецслужба. КДБ. Слід додати, раніше Тетяна Редько декілька разів говорила, що таке навчання вона проходила в Москві.

Для розуміння, що з себе представляла така Вища партійна школа звернемось до Вікіпедії.


Высшая партийная школа КПСС (ВПШ) — высшие учебные заведения в СССР в 1946—1991 годах для подготовки руководящих партийных и советских кадров, а также подготовки руководителей средств массовой информации. Школы создавались и находились под руководством соответствующих Центральных Комитетов Коммунистической партии союзных республик, обкомов и крайкомов КПСС. Учебно-методическое руководство системой ВПШ осуществлялось Высшей партийной школой при ЦК КПСС и Заочной высшей партийной школой (ЗВПШ) при ЦК КПСС.

На базе высшего образования давалось высшее партийно-политическое образование (с 2-годичным сроком обучения в ВПШ и 3-годичным в ЗВПШ)
на базе среднего — высшее общее и партийно-политическое образование (с 4-годичным сроком обучения в ВПШ и 5-годичным в ЗВПШ).
Приём в школу членов партии (со стажем не менее трёх лет) осуществлялся по рекомендации ЦК КП союзных республик, обкомов и крайкомов КПСС. Дополнительным требованием к абитуриентам был опыт партийной, советской, комсомольской, журналистской работы или проявленные организаторские способности в выборных партийных и советских органах.

Учебные планы подготовки кадров и состав кафедр ВПШ менялись в зависимости от конкретных условий (национального состава, образовательного уровня слушателей, требований политического момента). В 1970—1980-х годах в составе ВПШ находились кафедры: истории КПСС, марксистско-ленинской философии, политэкономии, научного коммунизма, партийного строительства, советского государственного строительства и права, международного коммунистического и национально-освободительного движения, советской экономики и управления народным хозяйством, журналистики, русского языка, иностранных языков и др.


Непогано? І зрозуміло – пазл склався.

Але залишимо камінгаут обласного депутата і КДБ, зрештою Тетяна Редько сама про це стверджує.

Ми лише дамо можливість місцевому депутату і в майбутньому називати себе «офіцером». От лише було б непогано договорювати всю правду до кінця.

Розберемо як радянськими знаннями скористалась Тетяна Редько в часи вже Незалежної України. Що «спецпропагандист» нам сповіщає? З вершин досконалого володіння технікою інформаційного маніпулювання масовою свідомістю.


Будь-яка пропаганда має на меті: морально укріплювати прихильників, перетягати на свій бік тих, хто не визначився, деморалізувати і демотивувати супротивників. І складається, як правило, з трьох частин. Повідомлення факту (навіть викривленого) – його оцінка (навіть маніпулятивна) – заклик до дії чи бездіяльності.

Відхід від цих принципів грає проти того, хто це повідомлення відправляє.

Редько не проти пам’ятника Небесній Сотні як такого. Конкретизує: «можна і навіть треба відкривати на десятках, а може і тисячах місць у Вінниці. Але не на місці знесеного пам.ятника Шевченку. Бо є тисячі ТОМУ ЩО. Їх навіть не треба озвучувати, бо вони в серці кожного українця, хто любить свою Україну, свій народ, державу, де б вони не жили в Україні, Австралії чи США».

Помилка № 1. Так, Редько намагається апелювати до «віри» і більше ні до чого. Але навіть віра має набір певних аргументів. Хоча б – «Вірую, бо абсурдно».

За відсутності таких аргументів Редько переходить на особистості:

«Ну хто вам порадив такий недолугий план, ХТО?»

А далі пояснює:

«В принципі його знайшли вже журналісти досліджуючи особу що привезла у Вінницю таку ініціативу. Це і проживання у Києві в квартирі соратника Януковича Клименка, це і співпраця його із Російським оборонпромом це і дивна поява та лідерство серед батьків чи рідних загиблих…»

Дивно що з таким запалом про Януковича і Клименка промовляє екс-помічник народного депутата від “Партії регіонів” Григорія КалетникаТетяна Редько. Яка до того ж доволі успішно друкує на третій рік Революції Гідності замовні матеріали …. екс-міністра Клименка у власній газеті “33 канал”.

Як дивно що камінгауту відносно роботи на “Парті. регіонів” на кштал роботи у КДБ і звання офіцера Тетяна Редько по сьогодні так і не зробила. Хоча під тиском фактів і документів визнала, що помічником нардепа-регіонала таки була.

Але поговоримо про помилки спецпропагандиста. У цьому посилі (вище) – помилка № 2, адже факту як такого немає. Є багатослівна оцінка «з порогу», яка дієва у сварках між сусідками, але не працює у широкій аудиторії. Та й конкретне прізвище Редько не називає.

«Послухайте щирий і незаангажований висновок – це рішення не на користь ні Україні ні її владі, особливо тепер, ОДНОЗНАЧНО! Воно сіє не лише ненависть до влади, воно рясно засіває антисемітистські настрої… І може навіть в когось була зовсім інша мета – але повірте, вас просто використали – використали вбитих горем батьків, вінницьку владу, викостали настрої інших національностей, особливо домінуючих у Вінниці, використали радикальну молодь, громадських активістів, пригрітих грандами та спонсорством… Всіх!»

Пост Редько зібрав декілька десятків «лайків» і з десяток схвальних коментарів.
У цьому – помилка пропагандиста № 3. Мотиваційна частина повідомлення спрямована лише на «свою» аудиторію. Представників «домінуючих у Вінниці» національностей (українців?), владу, молодь, активістів, «Всіх!» Редько протиставляє «своїм».

А якщо «Всі» «за» пам’ятник Небесній Сотні, то дрібна жменька, яка згуртувалася навколо Редько протиставляє себе «усім»?

Та й агітувати «своїх», які і так є загітованими, у даному випадку – заняття зайве. Тому – помилка № 4.

Помилка № 5 – усіх незгідних з точкою зору Редько зараховано до категорії жертв ворожої розвідки. Мовляв, своїх точки зору у них немає.

«Якби я була ідеологом так званої 5-ї колони і поставила б за мету розхитати місто, область, країну, кращого пострілу в 10-ку аніж теми ПЕРШОГО ВИПАДКУ У СВІТІ ЗНЕСЕННЯ ПАМ.ЯТНИКА ШЕВЧЕНКУ і шукати не потрібно було б», – констатує «офіцер спецпропаганди».

А тепер замініть словосполучення «пам’ятника Шевченку» на словосполучення «Небесній Сотні».

Цікаво, так?

Звернемо увагу і на те, що пропагандист уже примірює мундир «ідеолога п’ятої колони», чого у пропаганді робити категорично не можна. Бо саме «п’ята колона» це сповна і використає. Приціл у вінницьку владу може виявитися прицілом в Україну.

Проте, це не помилка, це просто невміння працювати саме у сфері пропаганди.

Помилка № 6 у наступному: «Почуйте всіх і спорудіть там на тій площі консолідуючий памʼятник де був би Шевченко, Герої Небесної Сотні та АТО, всі загиблі за незалежність України, в тому числі єврейського народу, якщо хтось вважає що тут когось обділили. І це можливо!!! І я бачила такий пам.ятник! Якщо не підходить – можна вдосконалити…»

Знову повернення до євреїв? У першому випадку йшлося про «нагнітання антисемітизму», у другому – натяк на те, що саме внаслідок відсутності «єврейських героїв» в очах вінницької влади площа Героїв Небесної Сотні є «неповною».

Лишилося втретє згадати про євреїв, і усім стало би остаточно зрозуміло – Редько у нинішній проблемі звинувачує саме їх. Чому? Тому, що одна з основ теорії пропаганди (а перший семестр Редько, судячи з усього, прослухала) у тому, що у стан ворога закидається ідея протиставлення: «Ми – вони». «Прусаки проти баварців». «Суніти проти шиїтів». «Горці проти мешканців рівнини».

Є «ми» – захисники Шевченка. Є «вони» – євреї. Раніше писалося, що «всі», але на те Редько і двоєчниця, що попередні абзаци не пам’ятає.

І завершує помилкою № 7.

«Хочете – слухайте, хочете ні. Але у своїх висновках, як показував час я та наше видання рідко помилялись».

В інформаційних війнах напівтонів не існує.

Але у Редько жодним чином не інформаційний «вкид». Це відверта каша, з якої стає зрозуміло, що бажання щось сказати проти дій муніципальної влади у політиків є, але розуміння, що саме – немає. Елементарних правил пропаганди у цій каші немає й близько.

Але сенсаційне зізнання в званні офіцера КДБ, робота помічницею нардепа регіонала, а зараз діяльність в якості палкої опозиціонерки від партії “Батьківщина”, цілком заслуговує на потрапляння в нашу рубрику “Репутація”. Заплямована. Детальніше про життєвий шлях та політичні буєраки Тетяни Редько читайте незабаром в нашій рубриці “Політдосьє”.

Віталій Горковчук

 

 

Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net
Exit mobile version