Запізнілий старт виборчої кампанії. Наявні ресурси й можливі резерви вінницьких політичних гравців

У столиці та інших містах України тривають помпезні та скромні партійні з’їзди, які висувають кандидатів у Президенти України. Несуть до ЦВК власні документи самовисуванці. Сором’язливо з’являються на вулицях міст перші агітаційні намети.

Але за усією цією стартовою передвиборчою метушнею усім скільки-небудь кваліфікованим фахівцям у виборчій справі видно те, що на місцевому, вінницькому рівні ключові політичні фігури виявилися неготовими до вибудовування ефективної моделі досягнення успіху для власних кандидатів у масштабах регіону.

Цей факт, наприклад, видно з двох оприлюднених на минулому тижні інтерв’ю голови Вінницької ОДА Валерія Коровія, який, хоче того особисто, чи ні, відповідатиме за результат чинного Гаранта Конституції у межах області.

У першій публікації Коровій заявляє: «Я звертаюсь до населення із закликом платити лише за використаний газ, виключно по лічильнику та діючому тарифу, який встановлено на сьогоднішній день, та ігнорувати донарахування».

У принципі, нормальна, як для політика заява. Однак негайно виникає запитання: “А чому законні цифри лічильника, помножені на затверджені тарифи відрізняються від того, що написано у платіжках”?

У публікації сказано, що ПАТ “Вінницягаз”, ймовірно, може бути причетна до непрозорого нарахування тарифів. Причому Коровій стверджує, що такі дії “незаконні”.

А він, враховуючи безпідставні вимоги, найближчим часом підготує звернення до СБУ і прокуратури щодо дій посадових осіб місцевого ПАТ.

Логічно і послідовно. Як для міжвиборчого часу. Проте в умовах виборчих перегонів, загальне враження від публікації полягає у тому, що: 1) проблема є; 2) влада на неї вплинути не може, а тому апелює до свідомості громадськості, сподіваючись, що остання точно знає — якими є справжні комунальні тарифи; 3) більша частина публікації зводиться до того, що усі, хто закликає знизити тарифи є популістами. Причому у цьому контексті називаються прізвища Тимошенко і Капліна.

Читачі, безумовно, запам’ятають те, що проти надвисоких тарифів виступають саме названі політики.

Друга публікація — про створення у Вінницькій області структури ПЦУ, позицію влади і протидію “п’ятій колоні”. Знову ексклюзивно для молодого місцевого інтернет-ресурсу, який вже встиг декілька разів “заїхати в забор” заради лишніх кліків на сайт 🙂

Одним словом П-професіоналізм. П-палево. Ну піарять чиновники власний сайт… ну такоє.

Не маючи жодного бажання лізти у релігійну сферу, де в останній час кожен школяр є експертом з релігієзнавства, можемо лише констатувати, що особливих електоральних балів саме для Порошенка подібна активність не додала, а ось низку впливових священиків чи навіть ієрархів (митрополит Тульчинський Іонафан) проти нього налаштувала. Якщо ж подивитись статистику переходів вінницьких храмів з МП до ПЦУ, то кількість ще не сягнула навіть 10%. На Вінниччині 1001 приход, до 100 храмів ПЦУ ще далеко. Нажаль. Хтось хулить обласну владу за недопрацювання, ми ж лише поспівчуваємо їй. Бо процес цей надважкий і міжкрапельнодощовий.

В свою чергу Юлія Тимошенко, а також Анатолій Гриценко, Олег Ляшко, Андрій Садовий та їхні партійні структури поводяться хитріше. На словах підтримують створення ПЦУ, але у відкриті конфлікти із духовенством будь-яких конфесій вони не вступають.

Сайт вінницької територіальної організації “БПП “Солідарність” на минулому тижні нас не порадував жодною новиною. Жодною. Зрозуміло, що партійні функціонери зайняті формуванням виборчих штабів, але й на інформаційну діяльність могли б якусь увагу звернути. А то, здається, навколо Петра Порошенка у Вінницькій області певний медіа-вакуум склався.

Наприклад, у звіті депутата обласної ради від “БПП” Людмили Станіславенко спільні фото з Володимиром Гройсманом є. А з Президентом — ні.

Заради справедливості, слід сказати, що й сайт обласної “Батьківщини” не оновлювався з 16 січня. Причина — у масовому виїзді партійного активу на з’їзд 22 січня у столиці?

Можна відзначити й масову акцію “біло-сердешних” до Дня Соборності, яка, однак, потрапила до переліку сумнівних з точки зору дотримання Закону про вибори Президента України.

Кандидати у Президенти продовжують потрохи “джинсувати” у ЗМІ, а також порушувати виборче законодавство.

Виборчі штаби збирають персональні дані громадян. Зрозуміло — для створення Бази прихильників та початкової Мережі, з якою доведеться працювати на парламентських виборах.

Не-”джинсових” згадок про кандидатів у місцевих ЗМІ взагалі небагато. Це — або огульна і далека від професійної критика, або невтримне вихваляння.

Наразі ж абсолютна більшість кандидатів “б’ють по площах”, розміщуючи для всіх і ні для кого білборди, тиражуючи на місцевих Інтернет-ресурсах малозмістовну “джинсу” і вкладаючи кошти у рекламу у соціальних мережах. Збирають аудиторії з 7-8 осіб довірені особи кандидатів у Президенти України.

Та й яким чином вигадувати методи для розширення електорату? Зробити ставку на народних депутатів? Але більшість з них, принаймні, поки що, власного зацікавлення участі у кампанії не виявили. Олександр Домбровський, наприклад, до Давосу на енергетичний форум поїхав. Руслан Демчак радіє з приводу закриття НАБУ карної справи щодо нього. Геннадій Ткачук воює на загальнонаціональних ТВ-каналах з соціалізмом.

Звернутися до “активістів”, які ще роки 2-3 тому формували порядок денний у місті та області? Варіант має право на існування. Але якими наявними ресурсами користуються “активісти”? Захід «SOS Одеса» та його учасники, які вимагали під стінами Вінницької ОДА відправити у відставку одеського мера Труханова, це показала. Навіть лояльний до організаторів Інтернет-ресурс визнав: “у порівнянні з іншими містами, на акції підтримки у Вінниці зібралась досить невелика кількість громадян”.

Проблема у тому, що вибудовувати партійну мережу, яка може ефективно спрацювати на виборах слід було негайно з того моменту, як завершилися попередні вибори.

А у Вінницькій області цим не займався ніхто взагалі.

P.S. У Вінницькій поліції створили групу моніторингу виборів.

Ось тепер — все.

Завжди Ваш – Віталій Горковчук