Два тижні тому Національний координаційний центр кібербезпеки (НКЦК) ухвалив рішення обмежити використання месенджера Telegram в органах державної влади, військових формуваннях і на об’єктах критичної інфраструктури.

У зв’язку з цим все більше почали ширитися чутки, що популярний засіб комунікації незабаром просто заборонять в Україні. Проблема достатньо актуальна, адже згідно з серпневим дослідженням ГМ «Опора», 73,4% респондентів використовують для отримання новин соціальні мережі.

Рейтинг найпопулярніших соцмереж у нашій країні впродовж останніх трьох років залишається майже незмінним, його очолюють: Telegram (78,1%), YouTube (59,5%) та Facebook (44,6%). Також трохи більш ніж 42% опитаних читають новини у Viber, 29,6% – в Instagram, 26,8% – у TikTok, 7,8% – в Х (Twitter). Іншими соцмережами для отримання новин користуються лише 1,2% опитаних.

Отже, мова йде ні мало ні багато про потенційне блокування найбільш популярного (!) серед громадян України джерела отримання інформації.

Декілька зауважень з цього приводу

Перше. В умовах гібридної (а тим більше, повномасштабної) війни БУДЬ-ЯКА платформа, на якій відбувається продукування та обмін інформацією, а сервери перебувають поза межами України,  є потенційно вразливою для ворожого впливу. Можна багато говорити про хмарні технології, але у реальності знайти всі ланцюжки цифрового сліду для фахівців не є надскладною проблемою.

Приклади – тисячі історій по всьому світу, коли силовики постукалися у двері «анонімних» адміністраторів каналів, які займалися діяльністю, що суперечила політиці їхньої держави.

Читати також: П’ятий фактор: партійні мрії і суворі реалії

Репутація Telegram та його можливий зв’язок з російськими структурами є доволі сумнівною. Тож ризикувати тут не слід. Безсумнівною є, наприклад, репутація TikTok, який однозначно є інструментом китайського впливу. А також мережі Х Ілона Маска, який не приховуючись фінансує республіканців в США.

І якщо домовий чат в останню чергу зацікавить ворожі спецслужби, то обмін даними між співробітниками органів влади та військовослужбовцями є критично важливим для ворога і може коштувати необережним користувачам життя.

Тобто, обмеження Telegram – крок вірний. А заборона?

Тут складніше. Сучасні VPN-технології дозволяють без особливий проблем обходити блокування. Хто не вірить – зайдіть «ВКонтакте», який формально заборонений в Україні у 2017-му році, а фактично за даними моніторингових структур лише у квітні 2020 року українська аудиторія Vk.com збільшилася на 1 мільйон. Сьогодні, звісно, у рази менше, але спілкування у цій російській соцмережі досі можливе. Пройти тест CAPTCHA – не таке вже важке завдання.

Але технічний бік проблеми – ще півбіди. Набагато важливіше змістовна складова процесу.

Уявімо собі, що Telegram остаточно заборонили в Україні. Питань немає – є інші платформи, які зможуть забезпечити комунікацію не з меншою ефективністю. Ті самі Viber і WhatsApp.

Питання в іншому.

Що робити, коли українські верифіковані джерела не дають всього обсягу інформації, яка цікавить громадян?

Наприклад, якщо член родини опинився у російському полоні, то його родичі все одно переглядатимуть ворожі ресурси, де публікують прізвища полонених та розміщують візуальні публікації з ними. А там приблизно 50/50 – об’єктивна інформація та відверта пропаганда. Ознайомитися з одною та ігнорувати іншу – неможливо. Або якщо близькі люди живуть у прифронтовому місті або на тимчасово окупованій території? Родичі та друзі все одно вимушені будуть стежити за подіями шляхом користування «ворожими голосами».

Проблема в тому, що українські ресурси оперативну інформацію дають або із запізненням, або неповну, або з посиланням (прямим, чи опосередкованим) саме на ворожі канали. Ну й тоді див. пункт про приблизне співвідношення об’єктивних даних та пропаганди.

Навіть якщо Telegram обмежать по всій країні… Зацікавлені люди все одно потягнуться на інші платформи, які розміщуватимуть актуальні для них дані.

Відсутність ефективної наступальної інформаційної стратегії – проблема не менша, а то й більша, аніж проблема державного регулювання (шляхом заборони) соціальних медіа.

За часів Леоніда Кучми, який скептично ставився до гуманітарних фахівців, у профільних інститутах питання державної інформаційної безпеки зводилися до розробок у галузі технічного захисту передачі інформації.

Те, що вкрай небезпечна інформація може бути цілком публічною і легальною, але у той же час нести у собі маніпулятивні віруси, у головах технократів не вкладалося. Соціальна інженерія тоді перебувала на периферії уваги відповідальних за інформаційну політику державних структур.

Тому і дійшли ми на даний момент до тієї межі, коли і з Telegram у його нинішньому форматі неможливо залишатися, адже це є загрозою для національної безпеки. І його заборона також спровокує бодай пасивний, але все одне опір суспільства, яке почне шукати альтернативні джерела інформації – де завгодно.

А заборонити взагалі усі соціальні мережі (а їх багато) – проблемно як з технічного, так і з правового боку.

Вихід – вкотре наголошу – вибудовувати власну дієву, а не лише захисну (шляхом заборон) інформаційну державну політику.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo1

Микола Філонов, спеціально для “Політичної Арени Вінниччини”

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА