Пропаганда, мрії про мир і удар по «Охматдиту»

Останнім часом в українському суспільстві все активніше поширюються чутки, що «ось-ось» стартуватимуть мирні перемовини, а там і війна закінчиться.

У якості ознак наближення цього «ось-ось» у соціальних мережах та приватних розмовах фігурують мирні ініціативи лідерів Угорщини та Китаю, висловлювання окремих європейських політиків, загальна ситуація, яка складається навколо президентських виборів в США та у середовищі НАТО. Деякі місцеві спікери (причому навіть з патріотичного табору) такі чутки підживлюють власними коментарями.

Зрештою, очікування зрозумілі. Людина завжди хоче вірити у те, що приємно їй самій. Втома від війни, дійсно, досягла граничного рівня. А тому українці з більшим ентузіазмом слухають припущення, що «скоро все закінчиться», аніж попередження представників влади про відсутність мирних перспектив до кардинальних змін на фронті та у вищих ешелонах адміністрації країни-агресора.

Мало того, заяви вітчизняних посадовців, що нехтувати Конституцією України та робити територіальні поступки не можна – сприймаються у певних колах суспільства з певним роздратуванням. Мовляв, домовляйтеся вже хоч про щось.

Формально така точка зору теж має право на існування. Але вона не враховує один аспект – а чи згодна на такі перемовини Москва?

Масований ракетний удар по Києву 8 липня – демонстративне підтвердження, що агресор має наміри йти у цій війні до кінця. Здавалося б, під час «човникової дипломатії» Орбана, чергового засвідчення позиції Пекіну і тим більше – напередодні саміту НАТО – можна було б і засвідчити власне бажання принаймні заморозити конфлікт на лінії зіткнення.

Але кадри зруйнованої дитячої лікарні є сигналом і Орбану, і Китаю, і НАТО, що зупинятися РФ не збирається. І всі їхні умовляння – «порожні балачки».

У цій демонстрації, крім іншого, є відповідь на ще одне питання, яке подекуди задають самі собі українці. «А якщо росіяни дізнаються про весь цей жах – може вони припинять війну та повернуться до мирного життя?» Таке повернення, як вважають деякі наші співвітчизники, стало б ще одним аргументом на користь мирних переговорів та домовленостей.

Але й тут на них чекає розчарування. 

Росіяни про весь цей жах знають. І повністю підтримують «генеральну лінію» свого керівництва, націлену на повне знищення України.

Причому власне об’єктивна картина їх цікавить мало. Точніше – не цікавить зовсім. Якщо ви не стежите за публікаціями на ворожих ресурсах (і не потрібно), то ви не знаєте, що навіть з приводу обстрілу дитячої лікарні у Києві там негайно з’явилося декілька офіційних і приватних версій ситуації, що склалася. Причому – взаємовиключних. Дехто написав, що “руйнування «Охматдиту» – наслідок влучання української ракети ППО” (!). Хтось заявив, що поруч із будівлею відбувалася якась нарада військового керівництва, а тому пошкодження лікарні – супутні наслідки удару по іншому об’єкту. Інші оголосили, що ціллю були промислові підприємства, розташовані поруч, а медичному корпусу дісталося «випадково».

Парадоксальна, однак, не плутанина у свідченнях, а те, що вона відбувається одночасно. Одні ресурси, називаючи одну версію, без жодних сумнівів цитують й інші припущення. Ну, а читач вже самостійно може обрати те, що йому подобається.

Цей приклад було наведено не для того, щоб продемонструвати силу російської пропаганди, а з метою констатації факту – пропаганда діє на тих, хто хоче їй вірити. Російське суспільство – хоче. А тому поводиться в унісон з власною владою.

Відповідно єдиним шляхом до миру буде психологічний злам всього суспільства країни-агресора. У будь-якому іншому випадку лідери Кремля на словах висловлюватимуть підтримку мирним ініціативам, а за декілька годин віддаватимуть накази про чергові воєнні злочини.

Тобто питання не у тому, що в Україні хто не хоче миру, тезу про що намагаються нав’язати нашим співгромадянам пропагандисти ворога, а у тому, що миру не бажають в РФ. І якщо України згодиться поступитися чимось заради припинення вогню, наступні зазіхання будуть ще більш нахабними.

Відповіді на те – коли, як й у який спосіб завершиться нинішня війна – на даний момент немає у жодної людини на цій планеті. 

Але одне очевидно точно – тимчасове припинення бойових дій без досягнення повної перемоги, призведе лише до відтермінування остаточного вирішення питання існування України, як суверенної країни, а української нації – як суб’єкта історії.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo