Мовознавиця, активістка «Свободи» і екснардепка Ірина Фаріон за останній час двічі встрягла у резонансні скандали.

Спочатку вона заявила, що якщо бійці «Азову» не розмовляють українською мовою у побуті, то й українцями їх назвати не можна. А згодом розкрила персональні дані кримського студента, який висловив симпатії до України, після чого до нього негайно прийшло ФСБ.

У першому випадку екснардепці жорстко відповів екскомандир «Азову» Максим Жорін, у другому політтехнолог Тарас Березовець назвав її «засланим кремлівським падлом» та закликав посадити її за грати.

Фаріон мовчати не стала і теж негайно заявила, що студент, мовляв, винен сам, а вся кампанія проти неї спланована ворожими спецслужбами (ну й трохи мером Львова Садовим).

Першим висновком з цієї історії є той, що персонально Фаріон та їй подібні свій вік в українській політиці віджили. Якщо на етапі становлення суверенної України така агресивна поведінка і подібна риторика ще так-сяк були виправданими, у нинішні часи Ірина Дмитрівна виглядає у якості посланниці зі вчорашнього дня, яка просто не орієнтується у реальності.

Читайте нас в Telegram: лише важливі новини про війну, політику та ексклюзивна аналітика

Але ситуація, здається, є ще більш показовою.

«Вчорашніми» є не лише окремі персоналії (на кшталт, Фаріон), а і методи, які вони використовують, і мова ворожнечі, яку вони звикли транслювати у публічному просторі.

Десять років тому, на фініші правління Януковича такі методи, хоча й не виглядали органічно, все ж сприймалися частиною суспільства. Тепер же, коли негатив спрямовано не у бік зовнішнього ворога, а на власних співгромадян, він викликає відторгнення абсолютно в усіх колах українців. Дрібні провокації і небажання брати на себе відповідальність за скоєне («Він сам винен!») також отримують належну оцінку з боку виборців.

Питання навіть не у Фаріон та методах її спілкування з людьми, а у тому, що вона по-своєму була органічним елементом для всієї матриці довоєнної української політики. Де були олігархи, кожен зі своєю політичною обслугою, колишні «регіонали» з ОПЗЖ, які лякали свій електорат «бандерівцями», і колишні «регіонали» з БПП, які лякали свій електорат «сепаратистами». З такими полярними полюсами комфортно жилося й представникам радикальної опозиції.

Проблема (і не лише Фаріон) українських політиків довоєнної формації у тому, що вони відчайдушно намагаються знайти своє місце у новій парадигмі, використовуючи при цьому методи, прийнятні для старих часів.

А це вже більше не спрацює. Причому випадок з націоналісткою – більш показовий для нинішнього етапу. У подальшому ми побачимо, що не буде працювати й сумнозвісна «гречка», і традиційний для багатьох місцевих діячів популізм з обіцянками всього і всім, і сподівання на адміністративний ресурс.

Українське суспільство з 24.02.2022 року повністю змінилося. Українська політика, крім тих, хто займає відповідальні посади у виконавчій владі та силових структурах, а також має мандат народного депутата – фактично обнулилася.

І для того, щоб спробувати вибудовувати подальшу політичну кар’єру, усім тим, хто претендує на виборні посади, цей факт «обнуління» (і власне перетворення з «чогось» на «нуль») слід визнати. А вже згодом рухатися далі.

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА