Народна депутатка України Ірина Борзова не виключила можливість балотування на посаду Вінницького міського голови. Про це вона сказала в ефірі одного з телеканалів, відповідаючи на запитання про власне політичне майбутнє. 

Довідково: влада у Вінниці не змінювалась з 2006 року, відколи міським головою став Володимир Гройсман, згодом його змінив на посаді його соратник Сергій Моргунов, який вже два терміни керує обласним центром.

У зв’язку з цим у місцевому інформаційному просторі негайно поширилися дві версії.

  • Перша, що Борзова точно висуватиме власну кандидатуру на місце мера Вінниці – з наміром перемогти. І для досягнення цієї мети залучить ресурси пропрезидентської команди – «Слуги народу» або «Блоку Зеленського», якщо відбудеться партійний ребрендінг «зелених».
  • Друга, що шанси нинішнього міського голови Сергія Моргунова на третє переобрання більш вірогідні, а народна депутатка від 14-го виборчого округу просто зафіксувала власну присутність у політичному житті регіону.

Уникнемо відповідей на обидва припущення, адже питання проведення місцевих виборів відкладено на невизначений термін внаслідок дії воєнного стану. А до його скасування (після укладання миру) можуть пройти як місяці, так і роки.

Але одне можна сказати точно – рано чи пізно ротація у кріслі очільника Вінницької територіальної громади відбудеться. Вона неминуча. І справа тут не у тому – повністю задоволені станом речей у місті вінничани, чи ні, а й тому, що нічого вічного не буває. І голоси про необхідність оновлення як кадрового складу в системі муніципального управління, так і принципів її діяльності лунають все гучніше.

Не розкриємо таємниці, якщо скажемо, що за даними закритих соціологічних опитувань у правлячої команди (в обласному центрі) на даний момент дозволяє планувати третій термін для чинного міського голови. Але, наголосимо – саме на даний момент.

І якщо у 2006-му році прихід нової команди до влади виглядав проривом і надихав надією на зміни до кращого, її збереження влади за результатами місцевих виборів у 2010-му і 2015-му фіксував вірність обраному шляху, то уже у 2020-му став очевидний інерційний характер діяльності муніципальної адміністрації. Досвідчені і підготовлені кадри були, натомість відчувався дефіцит нових ідей.

Далася взнаки типова для усіх систем криза «забронзовіння». 

І під час будь-яких наступних місцевих виборів (коли б вони не відбулися) існує значна ймовірність, що виборці можуть проголосувати просто за зміни, адже розвиток поступився місцем консервації.

Вочевидь, розуміють це й у міськвиконкомі, який уже декілька років поспіль активно роздає продуктові набори пенсіонерам, роблячи ставку на слухняну і підгодовану «мережу».

Погодьтесь, політичні команди, які впевнені у власній здатності генерувати привабливі для виборців сценарії майбутнього, подібні проєкти не практикує.

Тому, при усіх наявних позиціях та ресурсах нинішньої муніципальної влади, за її конкурентів можуть просто проголосувати за принципом – «бажаємо нового».

Частково винна у цьому й сама владна команда, яка замість того, щоб працювати на оновлення та розширення команди чи сприяти створенню лояльної опозиції, зробила ставку на повну монополію. Але гасло, що спрацювало під час голосування у 2010-му році («Нам потрібна більшість у міській раді»), на наступних виборах швидше дратуватиме вінничан, аніж надихатиме їх.

Друга проблема, яка може сильно нашкодити нинішньому керівництву обласного центра та навпаки, допомогти конкурентам – у тому, що у лідера цієї команди загальноукраїнські амбіції. Але критично низький, у межах статистичної похибки, рейтинг. Тож, якщо партія з ілюзорними перспективами потрапити до нового складу Верховної Ради, змусить й місцевих депутатів йти під власним брендом, то це завершиться політичною катастрофою для усіх причетних. Якщо додати до політичних проблем ключове питання останніх трьох років: а що і як ви робили під час війни, утвориться фатальне поле для максимального збільшення антирейтингу.

Натомість, якщо конкуренти Сергія Моргунова балотуватимуться на посаду міського голови Вінниці від популярних на той момент політичних партій, то вони можуть розраховувати на успішний результат і для себе, і для місцевих організацій цих партій. Особливо, якщо президентські, парламентські та місцеві вибори відбудуться одночасно. 

Звісно, наразі складно прогнозувати розвиток ситуації, який залежить від багатьох чинників на глобальному рівні. Проте озвучена Борзовою заявка про потенційну готовність до змагання за крісло міського голови Вінниці свідчить, що політичне життя в обласному центрі не завершилося. І що ті, хто вважав, що нинішній стан речей законсервовано назавжди – помиляються.

До речі, нещодавно колишній нардеп Олександр Черненко поширив текст проєкту закону, що обмежує кількість термінів перебування на посаді міського голови.

«Обмежити каденції – максимум дві за все життя. Не поспіль. А взагалі… Ініціатива виглядає як універсальна, але в першу чергу б’є по тих, хто вже давно при владі на місцях. Якщо під цю ініціативу знайдуть голоси, то на наступних місцевих виборах можемо отримати повний перезапуск влади на місцях», – написав Черненко. 

І хоча у Раді поквапилися спростувати цю інформацію, назвавши новину про законопроєкт «фейком», течія політичного потоку в Україні непередбачувана. Зокрема, член Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Дмитро Чорний («Слуга народу») провів опитування щодо цієї ініціативи на своїй сторінці у соцмережі. 

«У нас демократична держава, але іноді складається враження, що деякі мери перетворюються на довічних «князьків», які роками керують містами – без оновлення та змін», – написав він.

Відзначимо, що серед очільників обласних центрів є багато довгожителів: Віталій Кличко (мер Києва з 2014 року), Геннадій Труханов (мер Одеси з 2014 року), Борис Філатов (мер Дніпра з 2015 року), Андрій Садовий (мер Львова з 2006 року), Руслан Марцінків (мер Івано-Франківська з 2015 року), Сергій Надал (мер Тернополя з 2010 року). 

Підписуйтесь на наш телеграм-канал: https://t.me/politarenainfo1

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА