Чому, як і коли впаде Москва

Інколи цікаво (з пізнавальної точки зору) заходити на інформаційне поле «по той бік» порєбріка. Насамперед, для того, щоб зануритися в атмосферу настроїв як лідерів громадської думки, так і пересічних мешканців країни-агресора. Адже остаточна перемога України можлива лише за умови повної дезорганізації та дезорієнтації російської державної машини і суспільства, які втратять волю до агресії та опору і зроблять вибір на користь миру за будь-яку ціну. 

Ціна, між тим, проста – повне звільнення території України у міжнародно визнаних кордонах, деімперіалізація та ненуклеріалізація РФ. Останні два процеси необхідні для того, щоб у Москви зникло бажання у наступні роки, десятиліття і століття погрожувати сусідам та вести проти них загарбницькі війні.

Тут, звісно, можна заперечити, що реалізація цих вимог можлива лише за умови встановлення міжнародного контролю над ядерним арсеналом РФ. А чи допустить це будь-яке нове керівництво Кремля? Чи не виникне у нього спокуса використати ядерну зброю навіть на своїй території?

Читати також: Інформаційні диверсії окупантів. Як працюють ворожі наративи і як це пов’язано з Вінниччиною 

Щоб цього не сталося, до проблеми слід підходити комплексно, а саме – забезпечити повну зміну влади в РФ та її дроблення на низку квазі-державних утворень. 

Ознайомлення з настроями в інформаційному просторі РФ свідчить про те, що передумови для цього є.

Чому?

Тому що скільки-небудь впливових груп російського суспільства, зацікавлених в існуванні нинішньої державної моделі РФ не залишилося.

Ілюстрацією цієї тези є подіє заколоту найманців з «Вагнера». Коли у 2016-му році турецькі військові спробували вчинити переворот у власній державі, то на підтримку легітимного лідера (Ердогана) на вулиці вийшли десятки тисяч людей.

На захист Кремля не вийшов взагалі ніхто, а максимум, на що виявилися спроможними вищі чиновники країни-агресора – тихенько розбігатися зі столиці чартерними рейсами.

Ті, у руках яких реальні активи (нафтогазові олігархи) уже шукають шляхи і можливості для м’якої капітуляції (вояжі Абрамовича), нехай і методом зміни влади та виконання усіх вимог міжнародної спільноти. Що передбачає, у тому числі, демілітаризацію РФ.

Абсолютна більшість мешканців РФ зайняли інертну позицію і готові погодитися з усіма, хто буде платити їм зарплати і пенсії.

Активні представники «партії війни» (Пригожин) основних ворогів бачать як раз у Кремлі, де, на їхню думку, оселилася «зрада». Деякі командувачі на фронті (Суровікін, Теплінський) уже багато часу не з’являються на публіці, у зв’язку із чим в оглядачів виникає логічне припущення, що їх допитують у зв’язку із тим, що вони знали, але не повідомили про підготовку заколоту.

Можливо, цього разу для них ситуація не завершиться так, як для Роммеля у 1944 році, коли німецький фельдмаршал приховав від фюрера інформацію про заколот генералів. Але факт залишається фактом – у середовищі силових структур РФ наявний настільки глибинний розкол, який буває лише перед початком громадянських війн.

Як?

Шляхом перевороту.

У будь-якому випадку, адже інститут виборів в авторитарній РФ вмер. І тому будь-хто, хто претендуватиме на владу, розуміє, що іншого шляху отримати її немає.

Чи буде це «жорсткий» сценарій (Чилі, 1973 рік), зі штурмами, вбивствами і таборами, або «м’який» (Португалія, 1968 рік) – не так важливо. Важливо те, що нинішня кремлівська влада просто закрила і для себе, і для суспільства усі можливості для легітимного вирішення проблеми передачі влади.

Коли?

Це найголовніше питання, яке може поставити й «крапку» у загарбницькій війні РФ проти України (якщо, звісно, до влади не прийде «партія війни»). 

Фактично це може статися у будь-який момент і з такою самою стрімкістю розвитку подій, як і під час «маршу справедливості» найманців на Москву.

Якщо говорити про конкретні дати, то найбільш вірогідною є березень 2024 року, коли в РФ заплановані президентські «вибори».

Нинішній господар Кремля уже втратив легітимність в очах більшості громадян. Мешканці РФ можуть простити власному лідеру що завгодно, тільки не слабкість. Тоді як ознаки цієї слабкості колишній вмілий комбінатор з ФСБ демонструє регулярно. Це і воєнні невдачі, і дипломатичні ляпаси (від того ж Ердогану), і глибока криза всередині російського суспільства, і нездатність виконувати роль арбітра між різними угрупуваннями.

Зла іронія долі полягає у тому, що якщо чесно підходити до виборчого процесу, то чинний президент РФ ще міг би зберегти власне крісло на 5-7-10 років, адже пенсіонери, яким телевізор розповідає, що «все гаразд», можливо, і підтримали б його під час голосування.

Але проти лідерів нинішньої трухлявої державної моделі РФ виступають абсолютно всі активні і ресурсні групи населення.

Якщо він вирішить гратися у «війну до перемоги», то його скинуть прихильники нормалізації відносин із цивілізованим світом (і повернення власних активів). Якщо ж згодиться на умовне «перемир’я» і «переговори» – то представники «партії війни», яких посилять десятки тисяч вояків, що повернуться з фронту додому.

«Джин» громадської активності в РФ був випущений з того глечика, де він перебував у стані анабіозу понад 20 років.

І будь-який розвиток подій за участю цього «джина» стане смертельним для нинішньої кремлівської камарильї, яка продемонструвала повну нездатність відповідати на виклики сьогодення. 

І сумувати за нею не буде ніхто.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo