У Верховній Раді критично не вистачає голосів. Ані за голосування необхідних для кредитування з боку МВФ законів, ані для підтримки євроінтеграційних законопроєктів. За такої ситуації виникає логічне побоювання, що й майбутню мирну угоду цьому кликанню ВРУ ратифікувати не вдасться.
На минулому тижні в інформаційному просторі вперше за останній час пролунало словосполучення «політична криза».
Припустимо, що це поки що не зовсім так, адже «політична криза» означатиме параліч органів влади та активне протистояння партій, політичних та суспільних груп, аж до фізичного насильства.
Цього немає. Але дисбаланс роботи парламенту є очевидним. Причини цього також на поверхні. Народні депутати тривалий час виконували функцію «кнопки», яка має натискатися по команді з Банкової. А тепер на них спочатку спробували перекласти відповідальність за скандальну історію зі спробою обмеження повноважень антикорупційних органів. А тепер мають наміри зробити крайніми з прийняттям непопулярних, насамперед у податковій сфері, законів. Крім того, депутати постійно у фокусі уваги антикорупційних органів, які справедливо підозрюють багатьох з них у причетності до «справи Мідаса» та отриманням зарплат у «конвертах».
Логічно, що нардепи пручаються. І хоча до відкритого бунту проти президента справа не дійшла, має місце тихий саботаж. Дехто уже склав мандати, ще декілька десятків, за визнанням керівництва колишньої монобільшості, мають намір це зробити. Абсолютна більшість інших народних обранців переймаються поточними справами і мляво реагують на заклики з боку ОП активізуватися. Крім того, звертають увагу на відверто слабку роботу уряду у контексті грамотної і своєчасної підготовки потрібних законопроєктів.
По суті, усі визнають, що монобільшості не існує, натомість залишилися ситуативні об’єднання, переважно за регіональною або бізнес-ознакою.
Для керівництва Офісу президента це виклик. І Кирило Буданов має шукати способи, щоб утримати під контролем систему управління. Особливо, з огляду на те, що парламент має стати одним із суб’єктів мирного процесу. Швидше за все, «підходи» до багатьох депутатів знайдуть. Буданов все ж тривалий час очолював українську розвідку, отже, знає чимало про власників депутатських мандатів. Але силовий примус – тимчасовий захід. І якщо виконавча влада бажає, щоб Верховна Рада працювала і далі, модель взаємодії з нардепами слід змінювати.
Для того ж, щоб зрозуміти – якою має бути ця оптимальна нова модель, слід зрозуміти і фундаментальні першопричини парламентських проблем.
Основна з них – відсутність злагодженої команди, яка йшла на вибори у 2019-му році без політичної платформи, реалістичної програми та ідеології. Там був популярний лідер (Зеленський). Але це і все. Значна кількість народних обранців виявилися випадковими людьми, не підготовленими до роботи на такому рівні.
Тому вирішення проблеми – негайне переформатування самих принципів партійного будівництва. Зрозуміло, що «Слуга народу» – списаний і уже доволі токсичний бренд. Але ядро майбутнього «Блоку Зеленського» має зрозуміти, що його представники матимуть політичні перспективи. Крім того, це ж мають зрозуміти й керівники регіональних структур та обласних ОВА. Зараз вони виконують суто адміністративні функції, а від цього слід переходити до політичних.
Нарешті, необхідно вибудовувати ефективну систему комунікації із суспільством та залучати до підтримки влади експертне середовище та лідерів громадської думки. Ставка на сумнівних PR-спеціалістів, на кшталт Петрова, не спрацювала. Генерований ними хайп виглядав би доцільно у мирній ситуації, а також під час виборів. Але хід подій у нинішній Україні вимагає не хайпу і шоу, а системного занурення у повсякденні процеси державотворення.
Політика – це завжди «гра у довгу». Тому й до взаємодії з Верховною Радою слід підходити комплексно. З виробленням спільної позиції та недопущенням демаршів окремих депутатів, які нерідко від імені влади озвучують вкрай шкідливі для її рейтингу тези.
Інакше справа, дійсно, може завершитися політичною кризою.
Підписуйтесь на наш TELEGRAM → https://t.me/+N-4YvknSO54xNjYy
