Активізація переговорного треку, фінальну мету якого уже сформулювала адміністрація США (припинення війни РФ проти України) стимулює багатьох і іноземних оглядачів, і співвітчизників розмірковувати – а чи буде завершення цієї війни справедливим?
В ОП завдання-мінімум сформулювали: «Стійкий і справедливий мир». Але чи вкладається це визначення у попередні цілі, також озвучені на Банковій – «кордони 1991 / 2014 / 2022 року?» І як бути з анонсованою вимогою до РФ сплатити усі репарації та покарати військових злочинців? І чи не згадає суспільство, що деякі поважні експерти аргументовано доводили, що цілковита перемога України можлива лише з капітуляцією та розпадом РФ? А якщо цього немає, то немає й перемоги?
Війна ще далеко не завершена, і ми не ризикнули б робити прогнози – коли вона закінчиться принаймні перемир’ям, не кажучи вже про підписання мирної угоди. Але певні рухи у цьому напрямку є, а тому уже сьогодні слід подумати – яким чином владі розмовляти із суспільством, пояснюючи необхідність того, що зрештою станеться.
Читати також: Помилковий PR-хід команди Зеленського
Не буде перебільшенням стверджувати, що значна частка пересічних громадян будуть незадоволені у будь-якому випадку. Проте мова має йти не про те, щоб догодити міщанам, а про те, що вважали успішним завершенням війни люди в різні епохи. А те, що ми стоїмо на черговому зламі епох – очевидний факт.
Повний розгром з цілковитим знищенням ворожого війська та держави, дійсно, мав місце у багатьох війнах. Згадаємо хоча б Пунічні війни Давнього Риму, після яких Карфаген зник зі світу. Або ІІ світову війну, яка могла закінчитися тільки після смерті Гітлера. Але це були військові конфлікти, коли поставало питання: «або – або». І тоді, справді, лунав крилатий вислів – «Горе переможеним».
Однак згадаємо й про те, звідки пішов цей крилатий вислів. За легендою, першим ці слова промовив галльський вождь Бренн після захоплення Риму у 390 році до н. е. змінив угоду уже після попередніх домовленостей, змусивши римлян заплатити більше золота.
Але звернемо увагу також й на те, що впродовж наступних 50 років Рим виграв вирішальні битви у боротьбі за панування над Центральною Італією, а впродовж століття підкорив її майже всю. Гали були вигнані за Альпи.
Чому так сталося? Тому що Рим вмів «грати у довгу». А його громадяни не починали шукати «зраду» навіть тоді, коли умови деяких угод здавалися їм несправедливими. Натомість галли, які відрізнялися запальним характером, аж до того, що у них звитяжністю вважалося кидатися на ворожій стрій наодинці, мети не досягли. А у І столітті до нашої ери взагалі були підкорені Юлієм Цезарем.
Як бачимо, неуспіх у війні не був для римлян вироком їхній державі. Вони просто методичне діяли так, як наказували їм їхні закони.
Не вважалося поразкою у війні й тимчасова невдача й у Середньовіччі та у Новому часі – прикладів таких історій безліч.
Англія, яка залишалася наодинці з непереможеним, здавалося б, Наполеоном на початку ХІХ століття, поступово нарощувала власний потенціал, у той час як Бонапарт вичерпував його у нескінченних війнах. Все це завершилося, як пам’ятаємо, битвою при Ватерлоо.
Попередні угоди з РФ – «Мінськ-1» і «Мінськ-2» також багато хто вважав «капітуляцією», хоча як з’ясувалося, це дало час Україні на перепочинок в переозброєння.
Не завершиться історія і після підписання певних документів на цьому етапі. Попри те, що дехто (Безугла) уже стверджують, що погодження на будь-які (!), навіть максимально сприятливі для України умови означитиме здачу національних інтересів нашої країни, нинішню ситуацію не слід розглядати винятково у «чорно-білих» відтінках.
Нормальне співіснування та добросусідство з путінською РФ, справді, є завданням нереальним. Але, ще раз наголосимо, подивимося на стан речей не з позиції пересічного громадянина, а з урахуванням стратегічних перспектив на роки і десятиліття вперед.
І тоді ми побачимо, що:
- Технічний прогрес у глобальному масштабі пришвидшуватиметься у геометричній прогресії. РФ від цього прогресу буде відрізана, адже мова про повне зняття санкцій не йде навіть у райдужних мріях кремлівських пропагандистів.
- Демографічна ситуація у РФ – катастрофічна. Мігранти із Середньої Азії та Кавказу категорично не бажають асимілюватися у російському суспільстві. Уже впродовж життя одного покоління (25 років) там залишиться територія, населена чужими племенами, для яких цінності «руського миру» будуть порожнім звуком.
- Путін також не є вічним, і після його смерті (цілком вірогідно, що впродовж 10 років) обов’язково розгорнеться боротьба, а можливо й війна за спадок. В Москві влада ніколи не передавалася демократичним шляхом.
У будь-якому випадку, викликів перед РФ, що продовжуватиме перебувати в ізоляції, уже впродовж наступних років буде набагато більше, ніж перед Україною.
Тому коли представники української влади говорять про повернення тимчасово окупованих територій, вони мають рацію. Тільки відбудеться це не буквально «сьогодні і зараз».
Держави, які вміють «грати у довгу», займають й належне місце на глобальній політичній арені та у світовій історії. Країни, яких серйозна невдача вибиває з колії – приречені.
Ще раз підкреслимо, що кінцевий результат переговорного процесу є невідомий навіть для його активних учасників. Але очікувати, що позитивні результати самі по собі прийдуть в Україну та ощасливлять її мешканців – брехати самим собі. Попереду ще довгі роки боротьби.
Підписуйтесь на наш TELEGRAM → https://t.me/politarenainfo1