Соціологічні маніпуляції на вінницьких виборах. Чому це працює проти

Взагалі, шановні читачі, спостерігати за конвульсивними рухами місцевих виборчих штабів в останній тиждень боляче. Нам відверто шкода кандидатів та їхніх грошей, адже те, що коять доморощені «технологи» з бюджетами – розумом не збагнути.

Шарлатани, які називають себе фахівцями у виборчих технологіях, втелещують політикам заздалегідь програшні ходи та методи агітації, які можуть знизити рейтинг та сплюндрувати репутацію самого кандидата, але жодним чином не наближають їхнього успіху.

Якщо політик роздає газету із гучним гаслом: «Я – не бандит!», то як раз у виборців формулюється чітке усвідомлення, що саме він і є бандитом.

Але все це дрібниці у порівнянні із вакханалією, яка стартувала у просуванні соціальними мережами лже-соціології, яка «малює» захмарні рейтинги одним кандидатам і партіям, очевидно занижуючи іншим. При цьому не вказується ані вибірка, ані похибка, ані методологія процесу.

Та й підписані «дослідження» випадковими конторами, які існують тільки у віртуальній реальності. Рідше – зареєстровані у якості громадських організацій, але й це не є показником.

Проблема для кандидатів в іншому. Останні декілька років у виборців уже сформувалася точка зору, що оприлюднені напередодні виборів дані соціологічних опитувань є заздалегідь хибними і замовними. Чому підтвердження величезний – у рази – розрив між анонсованими «цифрами» довіри та реальними результатами на виборах. Тому, щоб довіра до цієї «соціології» була хоч на якомусь рівні, соціологічне агентство має спочатку зробити собі «ім’я», працюючи на цій ниві багато років.

А Інтернет-реклама, що у «Трампа – 34%, а у Пальчевського – 37%», викликає лише утвердження стійкого переконання про геть погані справи у замовника цитованого моніторингу.

Ось яскравий приклад рейтингів які не просто протирічать одне одному, а лише взаємовиключають один одного.

Тому кандидати, публікуючи такі дані, роблять собі лише гірше, оскільки розписуються у провалі власної агітаційної кампанії, переконуючи самих себе, що «все добре».

Коли соціологічна група «Рейтинг», у якої як раз, репутація наявна, публікує дані про зростання показників довіри до «Партії вінничан» за місяць роботи з 0,5% до межі прохідного бар’єру, то з такої тенденції можна зробити висновок про переконливе подолання цього бар’єру внаслідок агітаційної кампанії.

Коли ж нікому не відома «громадська платформа» намагається переконати виборців, що кандидат, рейтинги якого місяць тому були у межах статистичної похибки, без жодної активності «вийшов у лідери», то над цією інформацією можна тільки посміятися.

Що виборці й роблять.

Взагалі ж, місцева виборча кампанія викрила основну проблему місцевих політиків та громадських діячів – відсутність системної роботи. А тому, коли на вулицях «виростають» агітаційні намети та «куби» з фізіономіями кандидатів та беззмістовними гаслами, то вибір у кінцевому рахунку, може бути здійснений «як попало».

Або – «як підрахують».

Але це зовсім інша історія.