Минулий місяць назавжди змінив як Україну, так і Вінницю. Так само війна змінила й громадську парадигму місцевого суспільства. Порівнюючи з ситуацією 2014-2015-м роками у вічі кидається наступне.

Тоді себе проявила низка яскравих політичних лідерів, активістів Майдану. Сьогодні кожен, хто професійно та відповідально працює на своєму місці – уже робить значний внесок у перемогу України. Інша справа, що деякі чиновники та депутати у найбільш гострий момент перших днів вторгнення залишили терени нашої держави, але з ними розбиратися будемо уже після розгрому ворога. Під час першої війни (уже можна називати події 2014-2015-го цим терміном) волонтерський рух очолювали деякі активні пасіонарні особи. У 2022-му взагалі важко когось виділити, адже у волонтерському русі зайняті тисячі, чи навіть десятки тисяч вінничан, які приймають біженців, зустрічають поранених, збирають кошти і спорядження для ЗСУ, допомагають у формуванні підрозділів територіальної оборони.

Виробник-постачальник харчових продуктів на прилавки крамниць тилових міст, яким наразі є Вінниця, робить для оборони дуже багато, адже тим самим не лише не дає поширитися паніці та дезорганізації суспільства, а й підтримує економіку, сплачуючи податки. І уже за ці гроші можна закуповувати за кордоном зброю та боєприпаси.

Але деякі групи згадати все ж можна. І це видно на прикладі тимчасово окупованих територій. Насамперед, у фокус особливої уваги каральних служб агресора потрапляють посадовці місцевого самоврядування та журналісти.

Чому так?

Тому що і у зайнятих окупантами місцевостях залишаються жити громадяни України. І вони можуть чинити збройний опір, якщо є така нагода і можливість. Але не менш болючим для агресора є й саботаж їхніх заходів. Яким чином можна забезпечити контроль, якщо у тому чи іншому місті немає легітимного представника, а ставленикам не підкоряються прості громадяни? Саме це стало причиною того, що російська політика щодо окупованих територій зайшла у глухий кут. Бажаючих зайняти місця «гауляйтерів», ярім відвертих «фріків» на кшталт Царьова, не знайшлося.

Представники органів місцевого самоврядування відмовляються співпрацювати з окупантами, а представники незалежних ЗМІ координують активний або пасивний опір суспільства. Пару місяців тому таке твердження викликало би саркастичну посмішку, але сьогодні пересічний блогер, який має у місті певну постійну аудиторію та не боїться ретранслювати офіційну позицію української влади, є для окупантів тією перешкодою, що не дає їм можливість утвердитися на захопленій території. Прикладів – багато. І з Херсона, і з Мелітополя, і з Бердянська, де ледь не щодня відбуваються проукраїнські масові акції.

Через місяць до цієї простої істини «дійшли» й у ФСБ. Тому журналісти, лідери громадської думки, популярні блогери, які зайняли патріотичну позицію відтепер перебувають під постійним прицілом – щодня надходять сигнали з окупованих регіонів про викрадення очільників міст та журналістів. Під загрозою вони не лише на окупованій території, а й у регіонах, де міцно тримається українська влада.

Удар по ЗМІ – буде ударом по горизонтальним комунікаціям українського суспільства, які тримаються навіть тоді, коли зникають вертикальні (виконавча влада).

Тому зовні пафосні твердження, що «чорнильне перо» (тобто постійна присутність з українськими наративами і меседжами в інформаційному просторі) дорівнює «багнету», можливо, не зовсім коректне, але у нинішніх умовах відповідає дійсності.

Україна перемагає в інформаційній війні. І будь-який солдат на цій війні (журналіст, блогер, пересічний коментатор у соціальних мережах з активною життєвою позицією) теж кує загальну українську перемогу.


Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте лише політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo.

Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here