2 серпня у країні-агресорі відзначається т. зв. «День ВДВ» – роду військ, представникам якого пропагандисти у масовій свідомості намагалися нав’язати певні надзвичайні бойові риси. 

Слід відзначити, що усі «понти», якими так славилися російські десантники, виявилися «мильною бульбашкою» уже у лютому-березні 2022-го року під Києвом, коли начебто «елітні» підрозділи ВДВ не зуміл впоратися з бійцями української територіальної оборони. Але даний кейс не зайвим було б розглянути й з точки зору просування ворожої пропаганди. 

Насамперед, слід сказати, що «міфотворчість» – не завжди є брехнею. «Американська мрія», наприклад, – це теж міф, але міф конструктивний, який спонукає його носіїв напружено працювати та вдосконалювати власні навички та вміння. А претензії Ізраїлю на певні території на Близькому Сході також базуються на давніх сакральних переказах про «Землю обітовану». Однак ці міфи працюють на користь вільного суспільства. А «міф ВДВ» є, швидше, спробою залякати сусідів та інші країни перед обличчям невиправдано агресивної політики Кремля. 

Характерною його особливістю є певна антисистемність. При тому, що 2 серпня начебто є пам’ятною датою в РФ, пропагандистські інформаційні канали ставляться до нього як до «свята хуліганів». Мовляв, і без апаратної вказівки згори, хлопці, якщо забажають, можуть і таджиків по Москві поганяти, і добровільно до лав окупаційної армії вступити. Демонстрація цієї антисистемності є тим більш нагальною для бюрократичної російської владної вертикалі, що усі громадяни РФ чітко розуміють – без вказівки чиновників будь-які ініціативи можуть бути покарані.

Читати також: Про Сергія Притулу, емоційне виснаження і російську пропаганду

А тут апарат демонструє підлеглим, що, якщо держава трохи послабить тиск – на вулицю вийдуть саме такі відморозки.

Далі тим самим безсловесним громадянам слід довести, що ВДВ – найсильніші у світі війська, які виконають будь-яке завдання. І тут у хід йдуть художні фільми, серіали, репортажі на телеканалах, сюжети у стрічці новин і таке інше. І населення вимушене це не просто споживати, а й всіляко з цим погоджуватися.

Власне кажучи, саме у березні 2022-го року, після того, як провал авантюри під Києвом став очевидним, у держдумі прийняли закон про покарання за «дискредитацію збройних сил РФ».

Тобто, крах міфу про «силу ВДВ» став очевидним, але якщо публічно про це сказати на території країни-агресора – то можна підпасти під кримінальну статтю. Протестувати мовчки – поки що не забороняється, тому й пройшов цей день в РФ без звичних уже «гулянь» і парадів. 

Міф про ВДВ завершився в Україні. Але це лише один з міфів, якими РФ намагається прив’язати до себе Україну навіть в умовах повномасштабної війни, і очевидно спробує це зробити після завершення гарячої фази. Це і начебто спільна історія, і культурні зв’язки, і популярна музика, і привабливі для молоді серіали.

Роботи на цьому інформаційному фронті, щоб відправити усі ці міфи на той саме смітник, де наразі перебуває міф про ВДВ – завдання для багатьох фахівців впродовж тривалого часу.

Але іншого шляху, ніж послідовно руйнувати ці міфи – немає. Адже у зворотній ситуації все закінчиться черговою різаниною, на кшталт Бучі, та новими ракетними ударами. 

 Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo