Певною мірою це виглядає дивно, але в Україні навіть після декількох років повномасштабної війни залишається певна кількість «ждунів». Які дивляться на РФ як на еталон держави і тихенько мріють, щоб Україна програла і стала частиною «руського миру».
Аргументи на користь такої точки зору прості – там «порядок», «високі пенсії», «стабільність», «духовність».
Реальність, однак, інша. І проблема навіть не у жорстокості агресора (як це не цинічно). А у його абсолютній неефективності. Тому ті, хто ще вірить у те, що існує «хитрий план Путіна», насправді, лише готують себе до деградації всього навколишки.
Простий приклад. В РФ не так давно почали воювати з мобільним Інтернетом і месенджерами. І зі зв’язком в країні-агресору стало геть погано (що для України, звісно, добре). Мобільний Інтернет у великих містах просто вимкнули, Telegram намагаються де можливо – заблокувати, а де ні – хоча б уповільнити. Від провайдерів вимагають виключати VPN-сервіси.
Відповідальні за це структури – «Роскомнадзор» і «Мінцифри» – аргументують заходи «проблемою з безпекою». Але з безпекою стало тільки гірше. Українські дрони успішно атакують об’єкти на Уралі та на Балтиці. Натомість життя пересічним громадянам і бізнесу ініціативи зіпсували. Колись РФ була розвиненою цифровізованою країною. У смартфоні було майже все – від замовлення їжі і таксі, до медичних консультацій та будинкових чатів. За даними статистики, У 2025 році до Мережі було підключено 92% домогосподарств. Більшість (90%) заходили за допомогою смартфона. А сьогодні все це намагаються перевести у російські соціальні мережі і месенджери, які працюють геть погано.
Читати також: Вибори після війни: Україна може змінити правила голосування
Примітно, але боротьба з непідконтрольними системами зв’язку у кремлівських «буксує». Громадяни як сиділи у Telegram, так і сидять. VPN вони купують закордонні – це не зручно і дорого, але дозволяє обходити блокування. Доходить до типового для російських реалій абсурду – державні структури за бюджетні кошти купують VPN-програми. У крайньому випадку росіяни закуповують туристичні SIM-карти, які працюють через зарубіжний роумінг. Це, знову ж, дорожче, однак дає можливість обходити заборони наглядових органів. Або уходять в азійські месенджери, які каральні спецслужби все одно контролювати не можуть.
Виникає запитання – навіщо була потрібна абсурдна ідея, яка зіпсувала життя громадянам, але реальної користі не принесла?
Відповідь проста і страшна одночасно. І саме вона частково формулює – кому і з якою метою знадобилося розв’язувати агресію проти України. А також, чому гасло «Геть від Москви» є, як ніколи, актуальним.
Справа у тому, що рішення приймаються не абстрактними інституціями. Мінцифри і Роскомнадзор – лише виконавці, які власних цілей не формулюють. Натомість ініціативи висувають конкретні особи, які як особистості та фахівці сформувалися у конкретний час та у конкретному місці.
З Telegram ледь не з початку роботи цього месенджера наполегливо воює директор ФСБ Олександр Бортніков. Він з 2017-2018-х років вимагав надати російським спецслужбам доступ до листування в месенджері. Й усі ті фрази про «безпеку», «протидію терору» і таке інше, які як папуги промовляють російські чиновники, Бортніков озвучував ще декілька років тому. Російські бюрократи лише боязко їх повторюють.
Чому керівництво російських каральних органів обрало шлях боротьби з Інтернетом та соціальними мережами, який самостійно пройти не здатне?
Подивимося на особу директора ФСБ. Даний персонаж починав службу в КДБ на початку 1970-х років у Ленінграді. Це коли Леонід Ілліч був молодим і бадьорим, Олімпіаду у Москві навіть не планували, а про те, що колись розпадеться СРСР лише мріяли.
КДБ тоді боровся із фарцовщиками, цеховиками, продажом крадькома платівок Led Zeppelin, а найстрашнішим гріхом вважалося те, коли дисидент вночі на кухні на друкарській машинці передруковував «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина.
Як з цим боровся Комітет? У нього була мережа інформаторів. Від виховательки у дитячому садку і водія тролейбуса, до ректора університету та директора заводу. Інформатори збирали дані про настрої населення. «На святкування Великодня баба Маша сказала бабі Тані у храмі святого Іллі, що «скоро у магазинах жерти не можна буде купити».
Далі «товариш майор» зводив все це у єдину довідку, яка лягала на стіл секретареві обкому партії. Й, у залежності від того, що скажуть в обкомі, вчиняв або не вчиняв якісь каральні або профілактичні дії.
На вершині цієї піраміди, як було сказано, сидів «товариш майор», який також займався особливо важливими справами. А саме – стежив за лідерами громадської думки та особами з доступом до таємної інформації. Наприклад, за оперними співаками із закордонними паспортами, або за інженерами підприємств, що випускали стратегічну продукцію.
Офіцер записував це на бобінний магнітофон (касетні тоді ще не вигадали), а згодом писав донесення власному та партійному керівництву. Бажаючі детальніше ознайомитися з процесом, можуть переглянути німецький фільм «Життя інших» (Das Leben der Anderen) про подібну практику в Німецькій демократичній республіці.
Олександр Бортніков так і залишився там – в добі бобінних магнітофонів. І те, що може бути по-іншому, він просто не уявляє. Відповідно, він не хоче, не може і не буде діяти відповідно до новітніх технологічних практик. І не він пристосовуватиметься до технічного прогресу, а всю країну буде тягнути назад – до бобінних магнітофонів.
Жах України у тому, що сусідом у неї виявилася країна, амбіції якої кардинально відрізняються від реальних можливостей. І вся російська силова геронтократія, мріючи про «відновлення СРСР», не може сформулювати привабливий образ цієї недо-імперії.
Війна РФ проти України – це передсмертна реалізація комплексів дідусів і бабусь, яким добре за 70 і які ностальгують по 70-80-м рокам минулого століття. А каральний апарат уважно стежить за тим, щоб хтось публічно не озвучив цю просту істину.
Агресор, звісно, не зможе перемогти, а тим більше, окупувати Україну. У нього немає для цього ані сил, ані ресурсів.
Але зіпсувати життя як українцям, так і власним громадянам режим ще може. І єдиний спосіб протидії цьому – максимальна концентрація українців на справі оборони країни.
Інакше ми усі підемо не у майбутнє, а у минуле.
P.S. 90-річну Терешкову знову висувають у депутати Держдуми від «Єдиної Росії». Це все, що потрібно знати про російську політику у стадії деменції.
Підписуйтесь на наш TELEGRAM → https://t.me/+N-4YvknSO54xNjYy
