Чи залишилися в нашій області агенти впливу комісара Кремля Віктора Медведчука? І взагалі, як складалися стосунки екс-лідера СДПУ(о) з вінницьким політичним бомондом?

Дану тему можна побіжно оглянути, адже фігура Медведчука на минулому тижні знову потрапила у топ-новин у зв’язку з обміном на неї полонених “азовців”. І хоча на нашу думку, Медведчук з себе нічого серйозного ані на волі, ані у в’язниці не являв, Кремль все ж вирішив допомогти власному клеврету. Тобто, “підводна частина” цього наскрізь гнилого політичного айсбергу була набагато більшою за його публічну активність.

Тим більш цікавим буде згадати — на кого ж ця особа, яка поширювала про себе плітки, як про “сірого кардинала”, намагалася у різні часи зробити ставку на Вінниччині. Адже подібне завжди тяжіє до схожого на себе.

Медведчук прийшов у велику публічну політику у середині 1990-х, коли став однією з центральних фігур ФПГ “Київська сімка”, до якої входили також брати Суркіси.

Вперше на політичні події на Вінниччині Медведчук вплинув у 1988 році. За даними видання “Інсайдер”, коли нікому невідомий бізнесмен Петро Порошенко переміг в №12 окрузі, саме Медведчук начебто допоміг вирішити проблему у суді.

У 1999-му році був одним з керівників виборчої кампанії Леоніда Кучми. Після першого туру, коли Вінниччина віддала перевагу “червоному” Петру Симоненку, губернаторське крісло втратив Дмитро Дворкіс. Кучма виграв, а Медведчук отримав крісло першого заступника голови ВР.

Але уже у 2001-му після конфлікту з декількома впливовими ФПГ, був відправлений у відставку.

Підписи під постанову за відставку лежали в сейфі Петра Порошенка. І саме йому (як пишуть ЗМІ) адресувались скандальновідомі слова екс-мера Києва Олександра Омельченка у розмові з Віктором Ющенком: “Хай мудак ламає сейф”.

Однак і Порошенко вирішив не зв’язувати власну політичну долю з майбутнім кумом Путіна (хоча їхні бізнесові стосунки на газовій темі ще не раз перебуватимуть у фокусі уваги ЗМІ). Тоді Порошенко пішов до В. Ющенка, а В. Медведчук перейшов до Адміністрації Кучми, ставши одним з могильників його режиму, адже керівництво інформаційною кампанією екс-адвокат здійснював геть топорно. Саме від нього виходили сумнозвісні “темники”, за які АП так ненавиділи всі журналісти.

До цього часу відносяться і чутки, що тодішнього голову ОДА (2004) Григорія Калетніка Медведчук просто примусив вступити до СДПУ(о), хоча той, як тільки випала нагода, перебіг звідти до Партії регіонів.

Після “Помаранчевої революції” Медведчук зайнявся розбудовою власної (з Суркісом) партії, яку у Вінниці очолив екс-заступник голови ОДА та один з власників “Вінницям’ясо” Микола Дмитренко.

У 2005-му Дмитренка за якісь махінації навколо м’ясокомбінату посадили під варту, і тоді СДПУ(о) провела найбільш резонансну політичну політичну акцію у Вінниці — Калетнік і Шуфрич з мегафонами у руках мітингували на сходах адмінбудівлі ОДА, а Шуфрич навіть намагався побитися з міліціонерами.

Як розбудував осередок СДПУ(о) Дмитренко видно на прикладі результатів місцевих виборів 2006-го року. Очолюваний Медведчуком (там ще був Кравчук, Бойко, Шуфрич і навіть Блохін).

Список “неТака” до Вінницької обласної ради очолювали сам Дмитренко, С. Сулімова, яку на наступних виборах ми побачимо у списках Партії регіонів, а згодом у “Нашому краї”,  Н. Костін, екс-начальник відділу у справах релігій Вінницької ОДА Є. Заремба та керівник “Вінницяоблагробуд” Л. Бабчук.

У місцевій політиці після поразки залишилася хіба що Сулімова, але й вона швидко зрозуміла, що перспектив у об’єднання Медведчука на Вінниччині немає жодних. Та й мережу самої СДПУ(о) Медведчук почав згортати, переключивши увагу на “Український вибір”.

“УВ” запам’ятався абсолютно беззмістовними бордами та сіті-лайтами, повідомлення з яких не несли змісту, але демонстрували громадянам, що у його власників є багато грошей, які вони готові витрачати навіть у міжвиборчий період.

Координатором руху на Вінниччині став колишній перс-секретар обласної прокуратури Сергій Годний, який дуже швидко продемонстрував завзятість у справі PR-роботи на В.М. і пішов на підвищення до Києва.

Там Годний отримав не лише регулярний майданчик для виступів на телеканалах Медведчука, а й доступ до ефірів на ТВ “Прямий” (Порошенко), де виступав за реалізацію “Мінських домовленостей” у “Нормандському форматі”. Засвітився він і на телешоу у Москві. За все це отримав місце у списку ОПЗЖ на виборах до Вінницької обласної ради у 2020-му році. Але мандат не отримав.

З початком російського вторгнення з інформаційного поля Годний зник. Як наслідок, осередок “Українського вибору” на Вінниччині виявився мертвонародженим.

Особисто ж Медведчук, як ми бачили, втручатися у вінницькі політичні справи намагався, проте без особливого успіху. Причиною цього було як те, що його погляди ніколи не користувалися у Вінницькій області достатньою популярністю, так і своєрідністю підходу вінницьких діячів, які гроші на роботу завжди брали охоче, а ось робили її завжди з урахуванням безлічі регіональних аспектів. Простіше кажучи — саботували столичні вказівки на місцях.

І все ж не можна забувати про те, що контакти у Медведчука з низкою вінницьких діячів, прізвища яких ми навели вище, швидше за все залишилися. І, хтозна, куди ще може повернути колесо історії?

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo.

Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net