Арешт мільярдера Павла Дурова у Франції викликав певне занепокоєння у користувачів Telegram, але як не дивно – деяку зловтіху у тих, хто хоч трохи пов’язаний з політичними процесами.

По «той бік фронту» єхидствували, що «Ось така вона «свобода слова» у західному світі». По «цей бік» – доводили, що «Свобода слова саме такою і є». Тобто – потребує регулювання, щоб не перетворюватися на вседозволеність, а ЗМІ та будь-які технологічно автономні комунікаційні канали – державного та громадського контролю, аби не трансформуватися у майданчик, де вільно почувають себе терористи, наркодилери, поширювачі порнографії та розпалювачі ненависті.

У цей же час хотілося би подивитися на даний випадок дещо з іншого ракурсу. Масова інформація та інститути, які її продукують (медіа) з’явилися в історії людства порівняно нещодавно – на межі ХІХ – ХХ століть. Так, газети були й раніше, але сказати, що саме вони формували громадську думку та спонукали маси та еліти до певних дій – було б перебільшенням. А ось близько 120 років тому на цій ниві спричинилася справжня когнітивна революція. 

Серед попередників Дурова у ролі «ляльководів натовпу» – відомий сьогодні лише вузькому колу істориків та дослідників журналістики Вільям Рендольф Герст (1863 – 1951). Герст був медіамагнатом, видавцем New York Journal і піонером «жовтої преси», яка впливала на всі без винятку сфери життя у США. Існує популярний міф, що саме він спровокував іспано-американську війну 1898 року, сформувавши громадську думку відповідним чином. Зокрема, він відповів відрядженому на Кубу ілюстратору Фредеріку Ремінгтону: «Ти влаштовуєш фотографії, а я влаштовую війну».

Але уже з початком І світової війни у 1914 році урядам провідних країн світу стало зрозуміло, що віддавати такий напрямок, як пропаганда та її технічне забезпечення у руки одиначок – вкрай ризикована справа, яка загрожує національній безпеці. Тоді з’явилися відповідні урядові структури, почали готувати фахівців і прораховувати сценарії протидії ворогові на інтелектуальному фронті.

Процес пішов, і уже у 1920-30-ті роки тип ентузіаста та авантюриста Герста поступився місцем моделям міністерству «народної просвіти та пропаганди» Геббельса у гітлерівській Німеччині та «Агітпропу» у сталінському СРСР.

Проблема типу Павла Дурова (1984 року народження), що він ментально залишився у «нульових», коли діяли зовсім інші правила, а світ не готувався до тривалого протистояння між країнами вільного світу та тоталітарними режимами.

Читати також: Позавчора, вчора і… завтра» інформаційних війн 

Рік старту його першого масштабного проєкту «Вконтакте» – 2006 – це час, коли демократії лякали своїх виборців такою дрібною порівняно з нинішніми загрозою, як «Аль Каїда», «вісь зла» зводилася до злиденних і технологічно відсталих КНДР та Ірану, а Китай та РФ ще мали шанси обрати відмінний від нинішнього конфронтаційного курс.

Тоді – так, можна було бути демонстративним плейбоєм, який заробляє гроші власним розумом та демонстративно витрачає їх на розкішні забаганки.

Але з того часу світ дуже змінився, а тип «дурових» цього не зрозумів.

Сьогодні одиначка не може диктувати умови урядам та державним інституціям. Будь-яка система, якщо вона хоче вижити та залишитися життєздатною, вимушена діяти саме за власними системними же законами і правилами. І приватним «геніям» або «героям» у ній місця немає.

Це стосується, зрештою, й інформаційної сфери, яка у сучасному протистоянні займає одне з ключових місць.

Інфантильна поведінка Дурова з таким потужним механізмом як Telegram схожа з діями підлітка, який своїми руками зібрав саморобний вибуховий пристрій. І реакція дорослих, які цю небезпечну «іграшку» у нього відібрали, є цілком обґрунтованою. Якби цей предмет потрапив до того, хто міг би використати його зі злочинними цілями – для усіх (враховуючи підлітка) було б набагато гірше.

Зрозуміло, що Телеграмом життя не обмежується. Згадується ситуація, коли для багатьох українців блокування «Вконтакте» та «Одноклассников» перетворилося в особисту трагедію. Але згодом одиниці, для яких це було принциповим питанням, знайшли можливість реанімувати доступ за допомогою ВПН, інші – перейшли на альтернативні платформи.

Казус Дурова – це, зрештою, не про Telegram, а про необхідність у будь-якій системі для власної інформаційної безпеки розвивати два напрямки – інтелектуально-змістовний для наповнення контенту та технологічний для донесення цього контенту до споживачів. 

Україна у цьому сенсі не є винятком.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА