Центральною подією минулого тижня було відсторонення від виконання службових обов’язків начальника вінницького «главку» Юрія Педоса.

Далі відкрилася скринька конспірології і на голови довірливих громадян посипалися версії причин та наслідків події одна веселіше іншої. Називалися прізвища якихось кримінальних авторитетів, пов’язаних з колишніми та нинішніми силовиками, прізвища силовиків, пов’язаних з авторитетами. І з усього цього кубла для громадян було зрозуміло тільки те, що незрозуміло нічого.

Ну, як, наприклад, ставитися до такого «розслідування», яке провів депутат від ОПЗЖ Ілля Ківа: «Пєдос – ето чєловєк Порошенко», а тому він влаштовував провокацію винятково для того, щоб підставити очільника МВС Авакова.

Чому це так, Ківа не пояснив.

Не розкрили власні джерела і представники вінницького «автомайдану», яким хтось десь сказав, що на місце Педоса просувають одного з фігурантів справи «2 травня» в Одесі, за їхніми словами – «сєпара», який захищав проросійських провокаторів в Одесі і корупціонера. Тому у соціальних мережах уже піднялась хвиля.

Але позиція “Автомайдану” доволі цікава. Свого часу керівниця цієї ГО систематично висловлювала невдоволення появою у Вінниці проукраїнського активіста з Одеси Андрія Юсова, який працював радником міського голови. У провину йому закидалась участь в зіткненні патріотичних та проросійських сил 2 травня в Одесі, при чому Юсов був одним із організаторів патріотичного руху.

Тепер цій структурі неподобаються люди, які можливо допомагали проросійським провокаторам в Одесі.

Натомість, коли в медіа з’явилися припущення, що до формування колони «тітушні» причетні нардеп О. Мейдич та екснардеп В. Продивус, то ті негайно відреагували.

Продивус сказав, що нічого не знає і відношення до цих подій немає, а Мейдич окрім спростування фейків пригрозив журналістам за згадку його прізвища в контексті “броварської стрілянини” судом.

Зважаючи на всю цю метушню, ми, шановні читачі, розповімо вам про реальну послідовність подій та, спільно з вами, спробуємо сформулювати висновки.

Спираємося винятково на факти.

Факт перший. Педос – не є «людиною Порошенка». В останні місяці правління Петра Олексійовича керівник вінницької Нацполіції демонстративно став ігнорувати вказівки представників президентської вертикалі, що, зрештою, цілком лягає у версію того, що Аваков відмовився давати команду про залучення структур МВС для підтасовки результатів виборів.

«Людиною Порошенка» був попередник Педоса – Антон Шевцов, який у значній мірі забезпечив перемогу кандидата від влади Березенка на виборах у 205 окрузі у Чернігові. Відповідно, не дав перемогти ставленику Ігоря Коломойського Геннадію Корбану. Якщо бути до кінця чесними, то до махінацій готувалися обидві сторони, але у когось вийшло краще. За що «1+1» ще довго згадував Шевцова незлим, тихим словом.

А тепер згадаємо час призначення та падіння Шевцова з посади начальника облуправління Нацполиции – березень 2016-го року, коли вирішувалося питання про заміну на посаді голови уряду Арсенія Яценюка на Володимира Гройсмана.

І маємо у підсумку – Педос, якщо і є «людиною когось», то точно не Порошенка.

Факт другий.

Педоса уже декілька місяців намагаються цілеспрямовано «збити» шляхом залучення скандальних грантових медійних структур.

Порівняємо їхню активність з офіційною позицією інших так званих «соросят» – фракції «Голос», яка вимагала відставки Авакова, і все встає на свої місця.

Напередодні місцевих виборів та відкриття ринку землі транснаціональним бізнес-структурам потрібні свої люди на усіх ключових силових посадах. А тому і Гройсман, і Аваков, як представники саме національного капіталу (це жорстко, але правда), є зайвими у цій конструкції.

Факт третій.

Обурення «Автомайдану», яке ґрунтується на «інсайдерській інформації», вигядає як намагання нагадати про себе напередодні тих самих місцевих виборів. Без позитиву, але гучно.

Які висновки з цієї історії?

А лише ті, що і загальнонаціональні політики, і лобісти інтересів міжнародних бізнес-структур, і різного роду активісти – все це різні форми підходу до Вінницької області винятково з огляду на захист власних інтересів.

Вінничани для них – об’єкт для маніпуляцій. Щоб отримати владу та зберегти всі ті самі «схеми» та «потоки», які успішно (і не зовсім, як показав досвід Броварів) працюють і зараз.

З тієї ж історії – повідомлення про підвищення тарифів «Вінницяоблводоканал», проти чого виступив Вінницький міський голова Сергій Моргунов, проте гаряче підтримав депутат від «Батьківщини» Геннадій Мазур.

Хоча, куди йдуть гроші, сплачені за нинішніми тарифами, і чому їх не вистачає – «комерційна таємниця».

Керівництво Вінницької ОДА, схоже, остаточно змирилося з неминучості поразки і майбутньою відставкою, тому й тішить себе на прощання дивними технологічними фокусами, які видно неозброєним оком та пошуками інформаційних приводів. Виходить неоднозначно. Як у випадку з ініціативою губернатора ввести по всій країні початок робочого дня для держслужбовців з сьомої ранку.

Продовжують пробивати дно народні депутати, провал у роботі яких також не є ні для кого таємницею.

Вперто мовчать політики про поділ області на три райони.

Нікому не цікаво? Цікаво.

Самим вінничанам, які проти такого поділу. Але політики їх не чують. Або не хочуть чути, як голова ОДА Скальський, який ідею про поділ на три райони безапеляційно підтримав.

Хоча, будемо відвертими, тема провальної підготовки реформи децентралізації влади все ж на минулому тижні пролунала.

Відповідно до затвердженого урядом перспективного плану поділу Вінниччини, в області буде утворено 63 ОТГ, раніше добровільно встигли об’єднатись 49 територіальних громад, проте достатньо спроможними уряд визнав лише. 22,5% ОТГ, які уже створено, будуть перекроювати.

А тепер дамо слово колишньому керівнику Центру розвитку місцевого самоврядування Олегові Левченку (нині – радник голови ОДА), який декілька років поспіль отримував грантове фінансування за те, що мав пропонувати варіанти такого об’єднання.

Що з цього приводу каже «експерт»?

«Добровільно об’єднані територіальні громади попереджали, що вони можуть не потрапити до перспективного плану такими, як були утворені».

Попереджали! Самі винні!

І резюмує.

«Олег Левченко закликав охочих віднестись по-державницькому до означених процесів, та йти шляхом конструктивної дискусії, а не “звинувачувати й хейтити”».

Ось як. Не треба шукати крайніх, особливо з переліку тих, хто формально і фактично відповідав за ці процеси. Тепер виявляється – не відповідав. Декілька тисяч мешканців Вінниччини, яких роками переконували в одному, тепер отримають зовсім інше. А там і до перекриття доріг не далеко. Але «хейтити» не треба.

До чого призведе повний колапс як вертикалі державного управління, що уже стало фактом, а також небажання «великих» партій зважати на інтереси Вінниччини і вінничан?

До того, що уже піднімає голову власне: Нова вінницька партія розпочала політичну кампанію під гаслом “Ми їх зробимо”!

“Партія вінничан”, яка на тлі тотальної токсичності старих політичних проектів, цілком може претендувати на серйозний виступ на виборах (з вас, хлопці та дівчата, гонорар за рекламу).

Якщо, звісно, доведе, що за нею немає «хвоста» досвідчених політичних комбінаторів.


Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте лише політичні новини та якісну аналітику першими.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here