В очікуванні глобальних рішень – політичне пожвавлення в Україні

Якщо хтось вважає, що політичне життя в Україні геть повністю завмерло з початком повномасштабного вторгнення РФ, то він явно помиляється. Боротьба за владу не припиняється, а бажаючих отримати важелі впливу на ситуацію та контроль над ресурсами – вистачає. Як вистачає й тих, хто бажає власні позиції зберегти та посилити.

Просто політика зі сфери публічної – від ток-шоу, вуличних акцій та яскравих гасел – перейшла у площину підкилимну, де ключові рішення приймаються з урахуванням інтересів багатьох зацікавлених сторін, але поки що без огляду на необхідність загравати з широкою публікою, маючи на увазі майбутні вибори.

Це, однак, жодним чином не означає, що на провідних áкторів, від яких залежить розвиток подій в Україні, а також на громадську думку не намагаються вплинути за допомогою традиційних засобів – шляхом проведення інтенсивних інформаційних кампаній. У тому числі (чи навіть у першу чергу) – за кордоном. Щоб впливати на поведінку, думки та настрої західного істеблішменту.

За останній час ми, як мінімум, бачили два резонансних приклади проведення таких кампаній. Здійснені вони були з різними цілями та незрівняним ефектом, але певні тенденції, які впливатимуть на порядок денний уже в Україні, розкрили.

Мова йде про скандальну публікацію в журналі Time, а також про значно скромніший за наслідками, але також доволі показовий матеріал ексгенпрокурора Юрія Луценка у німецькому Die Welt.

Нагадаємо, у першій статті Саймона Шустера йдеться про те, що Володимир Зеленський начебто втратив зв’язок з реальністю, а його оточення не вірить у перемогу України.

Про що, мовляв, заявили неназвані «функціонери ОП». Луценко ж прямо звинуватив Президента України в «авторитаризмі» та надмірному впливі на нього з боку США.

Мета таких публікацій навряд чи становить таємницю. У першому випадку мова йде про зондування громадської думки у США напередодні старту президентської виборчої кампанії – готові платники податків і надалі підтримувати Україну або ж їм слід запропонувати нові пріоритети. У другому – Луценко надсилає меседж європейським політикам, що в Україні є й інші центри політичного впливу, які не орієнтуються винятково на Вашингтон. Це, приблизно, повторення обережних сигналів від Віталія Кличка з тією різницею, що Луценко у своїй традиційній манері зробив це більш відверто.

Мета, таким чином, зрозуміла. А ось реакція на статті у середовищі влади виявилася доволі неоднозначною.

Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк сказав, що це «суб’єктивна точка зору конкретного журналіста». Натомість, секретар РНБО Олексій Данілов назвав це «набором нісенітниць», причому тими «анонімами», хто їх транслював з ОП, мають зайнятися відповідні органи.

Заяви, як бачимо, суперечливі. Або цих «анонімів» Шустер просто вигадав і подав свою суб’єктивну точку зору, або в ОП дійсно завелися зрадники, які поширюють вигідні Москві наративи.

Стосовно заяви Луценка, то офіційні влада і дипломатичні структури, відповідальні за зв’язки з Німеччиною, просто промовчали.

Читайте нас в Telegram: лише важливі новини про війну, політику та ексклюзивна аналітика

У чому тут, як здається, невірний вибір інструментів. Особа рангу секретаря РНБО взагалі не повинна була коментувати публікацію у Time. Це мали б зробити спікери «Слуги народу», як публічної політичної сили, що є проміжною ланкою між владою і суспільством.

Але «слуги» чомусь промовчали.

Як наслідок, в українському сегменті соціальних мереж і Телеграмі почала поширюватися думка, що у нинішньої адміністрації уже є, або можуть незабаром виникнути серйозні проблеми у спілкуванні з американськими партнерами. А Луценко, як досвідчений політичний «термінатор» зі стажем, цей ефект посилив, заявивши, що й в українському суспільстві зростає незадоволення Банковою. І рано чи пізно ідея «згуртування навколо прапора» може себе вичерпати.

Але, зрештою, відсутність координації у реагуванні на такі інформаційні виклики є внутрішньою проблемою влади.

Тенденції ж, про які ми говорили на початку цього матеріалу, наступні.

Різні центри впливу в Україні намагатимуться грати у свою гру на міжнародній арені з метою максимального послаблення партії влади напередодні виборів, які, як вони сподіваються, все ж відбудуться у найближчі два роки. Для реалізації цього завдання вони все частіше виступатимуть із звинуваченнями Києва у корупції та авторитарному правлінні. Нагадаємо, попередній Глава держави – Петро Порошенко – спочатку отримав на Заході славу вкрай токсичного політика, а вже потім він програв вибори й в Україні. Отже, успішні приклади такої стратегії є.

Якщо ж вона продемонструє бодай перші паростки успіху й у нинішній ситуації (заяви офіційних осіб США та ЄС про корупційні проблеми в Україні; заклики до переговорів з РФ), то вітчизняні політичні центри почнуть гуртуватися з метою реваншу на виборах, для чого (свідомо чи ні) готує їм ґрунт Юрій Луценко.

Реакції на таку підготовку з боку ОП та «Слуги народу» ми поки що не бачимо. Але можна припустити, що використання методів, які принесли їм успіх на виборах 2019-2020-х років, а також на початку повномасштабного вторгнення РФ, все ж доведеться переглядати, адже час йде й українське суспільство змінюється.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo