Вінниця. Виграти не можна програти

Нещодавно відбулося декілька події, зв’язок між якими не є настільки очевидним, щоб на нього звернули увагу у вінницькій політичній тусовці.

А дарма. Адже саме вони є канвою для декількох сценарних варіантів, які може бути покладено в основу виборів Вінницького міського голови восени наступного року.

«Зелені хмари над мерами»

Подія перша. У ЗМІ відбувся витік інформації про деталі законопроекту про децентралізацію, у тому числі у частині внесення змін до Конституції. Основна новація проекту у тому, що державні адміністрації ліквідовуються, а після місцевих виборів восени 2020 року обрані ради формують виконкоми

Подія друга. Відповідно до даних Центру соціального моніторингу (кінець листопада 2019 р.) чинний міський голова Києва Віталій Кличко з істотним відривом (17%) випереджає найближчих імовірних конкурентів на посаду мера столиці. У першому турі виборів мера столиці Кличко отримав би підтримку чверті киян (25% серед усіх опитаних), тоді як за його найближчого суперника – засновника і фінансового директора клініки і фонду «Eurolab» Андрія Пальчевського віддали б свої голоси 8% опитаних, а третє місце з підтримкою 7% киян утримує нардеп від фракції «Слуга народу» Олександр Ткаченко. А це значить, що план «зеленого бліцкригу» на виборах у Києві провалився, і Банкова уже готова йти на компроміси з Віталієм Володимировичем, якого ще два місяці тому чекала із заявою про цілковиту капітуляцію.

Подія третя. Проти більшості у Вінницькій міській раді та Вінницького міськвиконкому почали «працювати» уже з відкритим забралом, використовуючи для поширення пліток передруки з анонімних каналів у соціальних мережах, колись лояльні до міської влади видання. Останні без відповідної фінансової мотивації до подібних дій не вдалися б ніколи, а, отже, у нинішньої міської влади з’явився впливовий, забезпечений відповідними ресурсами та мотивований на протистояння на місцевих виборах ворог.

Поспішні висновки з наведених вище фактів робити не будемо, натомість спробуємо окреслити контури тих сценаріїв, які наразі є найбільш очевидними у наступному політичному сезоні.

«Невдача першого удару»

Рейтинг «Слуги народу» і персонально Володимира Зеленського суттєво знизилися.

Причому це підтверджують дані різних соціологічних компаній. Причин у цього багато (скандали з депутатами, невикорінена корупція, відмова від виконання обіцянок і т. ін.), але наразі мова йде про наслідки. Якщо ще у вересні популярною була думка, що будь-який висуванець від «командиЗе!» автоматично перемагає на будь-яких виборах, то наразі такої впевненості вже немає. А тому наміри Банкової висунути Кличкові конкурента у вигляді далекого від комунального господарства Ткаченка, із розрахунком, що той переможе за рахунок популярності бренду «СН», а 25% для екс-боксера є електоральною «стелею» – наштовхнулися на опір цього самого електорату.

25% для нинішнього столичного голови, можливо, й межа, але усі ці голоси є точно його. А «нав’язати» киянам когось – не виходить. І навіть дуже гучні кримінальні справи (державна зрада!) у цій ситуації не допомагають. Кличка, яким би він не був невігласом у комунальному господарстві, все ж обирали. І намагання зняти його простим «наказом» наштовхнеться на протидію виборців.

Тому без конструктивного порядку денного (а його у «зелених» наразі немає) у столиці не перемогти.

Подібну ж модель «глухої оборони» можна екстраполювати й на інші міста, у яких у конкурентів є наміри відсунути нинішні владні команди. Рейтинг «Слуг народу», як й усіх кандидатів від цієї політичної партії, продовжує знижуватися. А, отже, за рік може зіграти правило: «Підтримайте свого!»

І Київ, і Вінниця тут, з огляду на явне політичне замовлення «антикорупційних розслідувань» тут мають багато чого схожого.

«…Поки по річці пропливе тіло ворога…»

Шаблон зрозумілий – робити «добрі справи», не звертати увагу на інформаційні атаки, дистанціюватися від токсичних загальнопартійних «брендів» – і перемога восени наступного року у кишені?

Це було б дуже просто. Наразі стартові позиції у того ж Вінницького міського голови С. Моргунова є однозначно виграшними. Реальних опонентів з числа місцевих політиків, які могли б кинути йому виклик поки що немає. Програми розвитку міста реалізуються, і традиційне перед виборами запитання опозиції: «Нехай влада покаже, що робила п’ять років!» – зависне у повітрі. Фантазії якійсь там «схеми», які циркулюють у віртуальному просторі, однозначно мають замовників і спонсорів – і виборці це також бачать.

І все ж позиції міських голів, і Сергія Моргунова у тому числі, мають певні вразливі ділянки, ігнорувати які у період підготовки до виборчої кампанії було б не надто розумно.

Основних потенційних проблемних зон є декілька.

По-перше, і про це муніципальній владі не дадуть забути до виборів, вона не є елементом нинішньої владної команди. А власне Вінниця позбулася потужного лобі (Володимир Гройсман) на центральному рівні. Тепер можна лише сумно зітхати, коли Кабмін урізатиме фінансування проектів розвитку Вінниці, а громада недоотримуватиме з бюджету значні кошти. Ентузіазму у виборців, для яких абстрактна «влада» є єдиним цілим, це не додасть.

По-друге, очевидною проблемою і на президентських, і на парламентських виборах стала криза традиційного комунікаційного простору. Можна забезпечити реконструкцію цілого мікрорайону, але як про це донести мешканцю іншої околиці міста, який надійно сховався у власному затишному світику соціальних мереж? Просто випустити газету накладом 100 000 примірників та транслювати меседжі від вінницької мерії на телеканалах уже не є достатніми методами спілкування з громадою. Криза, до речі, суцільна не лише в Україні, а й в усьому Західному світові, але конкретно міській владі від цього не легше. Одним з наслідків цієї проблеми, наприклад, стала поразка кандидатів у народні депутати, яких підтримала команда «вінничан».

Нарешті, основним викликом може стати хвиля несистемної політики, яка котиться земною кулею від Дональда Трампа до Володимира Зеленського. Тому демонстрація якісної роботи Вінницької влади може наштовхнутися на стіну нерозуміння самої важливості такої роботи. Апеляція до раціональної сутності людини все рідше має вирішальну вагу на виборах. Часто голосують у форматі «хайпу». І не «за», а «проти».

Підкреслимо – позиції особисто Сергія Моргунова є доволі міцними. Але наскільки владній команді вдасться утримати ситуацію під контролем «по всьому периметру»?

Опоненти теж розуміють, що «працювати» слід зі слабкими ланками. Тому напруга інформаційних війни буде лише зростати аж до жовтня наступного року.

І жодних дрібниць у цих війнах ігнорувати не можна. Передусім, для того, щоб не залишитися наодинці з, як мінімум, нелояльним складом міської ради.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і отримуйте лише політичні новини та якісну аналітику першими.

Віталій Горковчук