Об’єктивна втома українського суспільства від війни породжуватиме суспільний запит на різного роду прогнози і «інсайдерську інформацію» стосовно того – як, на яких умовах і, головне, коли може завершитися активна фаза бойових дій. Суспільство чекатиме на своєрідного «Арестовича навпаки», який переконливим тоном і аргументовано назве дату завершення війни.

Причому байдуже – хто виступатиме у ролі цього «Арестовича 2.0» – вітчизняні чи західні політики, впливові особи рівня Папи Римського, або ж місцеві лідери громадської думки, яким дадуть можливість стати глашатаєм умовної «партії миру».

У цьому контексті дуже важливо буде не попастися на типовий в інформаційних війнах прийом дезінформації. 

Сутність такого пропагандистського прийому зводиться до масованих «вкидів» різними комунікаційними каналами взаємовиключних меседжів. Якщо чабан буде часто лякати людей вигуками «Вовк! Вовк!», то коли з’явиться справжній вовк, то на допомогу отарі (і чабану) ніхто не прийде.

Подібну тактику, як ви пам’ятаєте, використав агресор у 2021 році, декілька разів підводячи власні збройні сили до кордонів України та поширюючи, у тому числі через солідні ЗМІ «розвіддані», що війна ось-ось почнеться. В якийсь момент тиражовані у медіа карти зі стрілками на Київ, Харків і Одесу перестали цікавити пересічних громадян, а тому напад 24 лютого став для абсолютної більшості шоком.

Свідомо перебільшувати загрозу, щоб послабити увагу опонентів і виставити на посміховисько тих, хто вважає ці загрози реальними – спосіб, який практикують у політиці та війні впродовж всієї історії людства.

На такі маніпуляції звернув увагу впливовий американський журнал Foreign Affairs, який опублікував матеріал, що применшення ризику допомагає іноземним пропагандистам – але й перебільшення також.

Автор статті стверджує, що вірним є твердження, що перебільшуючи силу пропаганди, є ризик посилити не тільки початкову брехню, а й іще більш руйнівний наратив, що поляризує: американськими політиками якимось чином керують дистанційно, а громадяни США не володіють свободою волі.

Читати також: Майдан 3.0 – основні технології руйнування України

«Підрив пропагандистських зусиль зловмисних іноземних гравців — важлива робота, але її необхідно робити ретельно, точно і пропорційно. Перебільшення результатів іноземних кампаній впливу служить тільки іноземним агентам», – стверджує автор матеріалу.

Враховуючи це, у нашому випадку, коли за декілька місяців багато хто почне «вангувати» про перемир’я, важливо пам’ятати декілька речей.

Обіцянки, що бойові дії підуть на спад уже восени (у листопаді / грудні / до нового року) обов’язково породжуватимуть нові завищені очікування. І якщо ці обіцянки не справдяться, то суспільство почне шукати винних. А оскільки справжній ворог сидить за лінією фронту, то «винних» у тому, що не збулося бажане, почнуть шукати всередині України – у депутатах, чиновниках, поліцейських, активістах. Емоційний стан ошуканих людей можна зрозуміти, але внутрішній фронт завжди гратиме на руку лише агресору.

Це – перша крайність. Друга полягатиме у типовій для української політичної риторики «зраді». «Зрадників», які не хочуть (не вміють) воювати почнуть шукати в Міноборони, командуванні ЗСУ, спецслужб та й країни у цілому. Наслідки – ті самі, що й попередньому пункті.

Вирахувати те, що певне повідомлення є не звичайною думкою, а вірусом дезінформації, дуже просто. По-перше, такий вірус безапеляційно вказує на конкретних осіб, які начебто є винними у ситуації. По-друге, меседж буде насичений категоричними наративами про фінальну стадію («пропало все, а далі буде ще гірше»). По-третє, ретранслятор ворожих меседжів позиціонуватиме себе у якості «пророка», який спростовує офіційну «брехню».

І чим ближче до реального, а не «інсайдерського» кінця війни – тим наполегливішими будуть спроби розхитати ситуацію в Україні.

А зробити це можна єдиним способом – розв’язавши тут внутрішнє протистояння.

Коли Україна сформувалася у 17 столітті як козацька республіка, Москва не перемогла її у відкритому бою, але вміло скористалася «Руїною» та війною різних гетьманів. Коли наша країна спробувала у 1917-1920-х роках побудувати суверенну державу, «червона» окупація була б неможливою без внутрішніх чвар в українській владі.

Поразка у нинішній війні стане кінцем не лише держави, а й нації. Тому кремлівські пропагандисти докладатимуть усіх зусиль, щоб ін’єктувати в українців вірус дезінформації, щоб зіштовхнути їх один з одним. 

Однак, сподіваємося, уроки минулого українське суспільство вивчило добре. І реагувати на подібні дезінформаційні кампанії буде, як і пропонує автор публікації в американському журналі: «ретельно, точно і пропорційно».

Центр соціально-політичного моніторингу “Вектор”

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА