Автокефалія для Вінниччини: чи розділить Томос область навпіл?

Якщо подивитися візуально на карту Вінницької області з огляду на територіальне розташування двох єпархій УПЦ МП, то чітко видно, що вона розділена порівну між Вінницькою і Тульчинською єпархіями. А їхні очільники притримуються діаметрально протилежних поглядів на розбудову єдиної помісної української церкви.

Митрополита Вінницького і Барського Семиона (Шацького) називають лояльним до ідеї відсторонення від московського православія.

А митрополит Тульчинський і Брацлавський Іонафан (Єлецький) – категоричний прибічник Москви, патріарха Кіріла, і «руського міра».

Про це свідчить хоча б заборона для священнослужителів і мирян спілкуватися з представниками Вселенського патріарха, єкзархами Константинопільського патріархату, які у жовтні відвідували Україну.
На сайті Тульчинської єпархії цю заборону оприлюднили російською мовою:

«В ТУЛЬЧИНСКОЙ ЕПАРХИИ УПЦ ДУХОВЕНСТВУ НЕ БЛАГОСЛОВЛЯЕТСЯ ВСЯКОЕ ОБЩЕНИЕ С ЭКЗАРХАМИ КОНСТАНТИНОПОЛЯ В УКРАИНЕ».

Тобто, згідно традицій під поняттям «не благословляется», слід читати «забороняється».

Отже, цілком очевидно що митрополит Іонафан зовсім не є прихильником між церковного діалогу.

До речі, не так давно Тульчинський митрополит підтримав предстоятеля УПЦ МП Онуфрія, який присягнув на вірність московському патріарху Кірілу.

Ну і щоб пересвідчитися у тому, що тульчинський митрополит повністю і беззастережно підтримує позицію Москви, варто переглянути хоча б заголовки новин на офіційному сайті єпархії. Усі новини скопійовано із російських інформаційних ресурсів.

Ну а митрополит Симеон займає більш виважену, проукраїнську позицію. Та й на сайті Вінницької і Барської єпархії немає провокаційних повідомлень з «руского міра».

А у неділю, 4 листопада, у ЗМІ з’явилося повідомлення, яке аж ніяк не сприяє громадянському миру в області.

В ньому говорилося, що Вінницький митрополит Семион розглядається, як один із можливих очільників автокефальної церкви. Про це в ефірі російського радіо «Ехо Москви» сказав російський політолог Станіслав Бєлковський. Це повідомлення процитували десятки російських, а потім і українських сайтів.

Він підкреслив, що як мінімум 3 глави єпархії УПЦ МП братимуть участь в об’єднавчому соборі: митрополит Вінницький Симеон (Шостацький), митрополит Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко) та митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук).

«Є ймовірність, що хтось із них може стати предстоятелем. Також в цій якості можуть розглядатися екзархи Константинопольського Патріархату в Україні американці українського походження архієпископ Даниїл (Памфілійського) і архіепіском Іларіон (Едмонтонський)», – підкреслив Бєлковський.

Новину прокоментували на сайті Вінницької єпархії. Але прокоментували так, що важко зрозуміти: чи дійсно владика Семион є учасником перемовин про отримання автокефалії і створення єдиної церкви. Якщо коротко, то сенс коментаря зводиться до наступного:

«4 листопада десятки електронних ЗМІ розповсюдили повідомлення про те, що очолити Українську Православну Церкву після отримання автокефалії може вінницький митрополит Симеон (Шостацький). Повертаючись до інформаційної хвилі, яку підхопили і загальноукраїнські, і регіональні, і навіть деякі зарубіжні ЗМІ, повторимо, що така реакція журналістів є очікуваною з огляду на пам’ять про минулі вибори в УПЦ. А по суті, в самому повідомленні, яке так активно тиражувалося, на наш погляд, немає достатнього грунту для коментарів», – йдеться у коментарі.

В ньому перераховуються заслуги митрополита Симеона, всі складнощі і ризики міжконфесійних і внутрішньо конфесійних течій. Але чітко зазначається: після смерті предстоятеля УПЦ МП Володимира, митрополит Симеон був у числі фаворитів під час обрання нового предстоятеля.

Отже, як можна зробити висновок із коментаря, «диму без вогню не буває», і переговори щодо участі частини ієрархів і кліру в процесах становлення єдиної помісної церкви відбуваються. Але проходять вони під завісою щільних церковних пологів. А практика показує: найбільш небезпечними є якраз такі таємничі перемовини і рухи.

Здавалося б, що з того переважній більшості мешканців Вінниччини, які, якщо говорити правду, згадують про церкву і її приналежність до тієї чи іншої течії у великі релігійні свята, або під час хрестин/вінчань/відспівувань родичів чи близьких.

Але все не так благосно, як здається, і ситуація далека від гармонії. Це видно хоча б з територіального поділу Вінницької і Тульчинської єпархій.

Як бачимо, область ними поділена навпіл. І якщо пригадати цитоване вище прислів’я, то стає якось моторошно…
Чи це тільки так здається?..

І наостанок – трохи статистики.

Вінницька єпархія

Станом на 31 грудня 2007 року в єпархії нараховується 398 православних парафій, які належить Українській Православній Церкві, у тому числі 2 жіночих та 4 чоловічих монастирі. Пастирське служіння у Вінницькій єпархії звершує 295 священнослужителів.
До складу Вінницької єпархії входить частина Вінницької області, яка складається з 11 адміністративно-територіальних районів: Барського, Вінницького, Жмеринського, Калинівського, Літинського, Могилів-Подільського, Муровано-Куриловецького, Томашпільського, Хмільницького, Чернівецького i Шаргородського.
Тульчинська єпархія

Тульчинська єпархія територіально (станом на 2018 рік) розділена на 17 церковних округів (біологічний), очолюваних призначеними правлячим архієреєм адміністраторами-священиками (благочинними).

Серед єпархіальних церковних округів – два міських благочиння: Тульчинське, Брацлавське, а також районні благочиння: 1-е і 2-е Бершадські благочиння, Гайсинське, Іллінецького, Ладижинське, Липовецьке, Немирівське, Оратівське, Погребищенське, Теплицьке, Тростянецьке, Тульчинське (районне) , Тиврівське і Чечельницьке.

Олена Семко