24 лютого 2025-го року сталася подія, яка може кардинальним чином змінити весь політичний ландшафт в Україні. Верховна Рада провалила голосування за проєкт постанови № 13039 «Про Заяву Верховної Ради України про підтримку демократії в Україні в умовах агресії російської федерації»

У заяві, підготовленої до 3-ї річниці повномасштабного вторгнення агресора на територію України, окрім традиційних для цих документів меседжів та гасел, були зафіксовані дві принципові речі. 

Перша – проголошувалося, що вибори відбудуться лише після того, як на території України «буде забезпечено всеохоплюючий, справедливий і сталий мир». Тільки тоді парламент негайно оголосить проведення виборів президента «і забезпечить їх проведення відповідно до всіх міжнародних виборчих стандартів».

Друга – Володимир Зеленський є легітимним президентом України, мандат якого «не ставиться під сумнів Українським народом та Верховною Радою України».

Як повідомляє офіційний сайт ВРУ, проєкт Постанови підтримали 218 народних депутатів, проти та утрималися – 0, не голосували – 38, інші народні обранці були відсутні на момент голосування у сесійній залі. 

Подія далеко не пересічна, оскільки відбулася вона у розпал дискусії – коли мають відбутися вибори в Україні, де адміністрація США наполягає, що голосування повинно пройти «до» підписання мирної угоди, а в ОП стверджують, що такий хід подій є реальним лише «після» скасування воєнного стану, що у свою чергу є можливим внаслідок підписання миру.

Крім того, провал відбувся у присутності єврокомісарів, які раніше повністю підтримували позицію верховної влади України. А тепер в ЄС, як мінімум, виникнуть сумніви щодо єдності в українському політикумі з приводу ситуації, що склалася.

Нарешті, кудись поділися: а) «монобільшість»; б) фракція «Слуги народу», яка при кількісті «багнетів» у 232 одиниці, самостійно могла б прийняти Постанову, але забезпечила лише 146 голосів?

Не вдаючись у конспірологію здійснення такого кроку, який зафіксував глибокий розкол між Офісом президента та парламентом, спробуємо припустити, що для деяких народних обранців вказівки США з певних причин отримали більшу вагу, аніж демонстрація внутрішньої єдності.

А це значить, що у Верховній Раді взагалі та у середовищі «слуг» зокрема, появилися власні опозиційні групи, які згодом можуть перетворитися на самостійні політичні проєкти. Крім того, це свідчення: 1) або повного провалу керівництва фракції «зелених»; 2) або того, що це керівництво (Арахамія) почало грати у самостійну гру.

Однак, яким виявився розподіл сил внаслідок приголомшливого для Банкової голосування, яке вже не переголосувати?

З парламентської фракції «Слуги народу» у 232 кнопок «за» проголосували 146. Інші або були відсутніми, або не голосували, чим лише посилили власну публічну незгоду з центральною владою.

Серед тих, хто не голосував – депутати, які потрапляли у корупційні скандали (Богданець, Задорожній, Струневич, Халімон, Діденко, Касай, Стріхарський), конфліктували з керівництвом партії (Янченко), народні обранці, які дрейфують у бік інших політичних сил (Дубнов, Припутень, Чернявський, Бородін, Колісник). Сергій Демченко ще до початку повномасштабної війни закликав до прямих переговорів з ватажками «ЛДНР». Не голосували й декілька депутатів-мільйонерів (Салійчук), яким вочевидь, байдуже, з якою владою співіснувати, і які уже відчули «вітер змін».

Скандальний депутат Максим Бужанський від гріха подалі просто не прийшов на засідання, як і його колега Василевська-Смаглюк, яку пов’язують з Ігорем Коломойським. Чомусь проігнорував принципове голосування й Потураєв. Крім того, не голосував один з яскравих представників когорти «95-го кварталу» – Корявченков. Політичних мотивів тут швидше за все, немає, натомість є якісь особисті причини.

Якщо стисло, то «слуги» – посипалися. «Ядро» фракції – близько 150 осіб, яскравих лідерів серед яких немає. Тим більше, мова уже не йде (і, судячи з усього, ніколи не буде йти) про «монобільшість».

Але, можливо, «зеленій» більшості ще вдасться забезпечити потрібні владі голосування за допомогою союзників/сателітів?

«Європейська солідарність» була відсутня у повному складі (27 мандатів).

«Батьківщина» дала додатково 15 голосів «за», ще 9 членів фракції (у т. ч. Тимошенко) були відсутні.

14 нардепів підтримали постанову з фракції «Голос», 13 – з депутатської групи «Платформа за життя та мир», 7 – з групи «Довіра», 8 – «Відновлення України», 6 – «За Майбутнє», 9 – позафракційних (з 23-х).

Сумарно це 29 з інших фракцій та 57 – з депутатських груп.

І все ж, простої більшості немає навіть з цими голосами. При тому, що голосування було маркерним у світлі з’ясування беззастережної довіри Верховної Ради главі держави та повної підтримки його позиції у визначення попередніх умов для початку переговорів. А їх (довіри та підтримки), як виявилося, немає. А тому й у ситуативних союзників («Батьківщина», «Довіра», «За Майбутнє») все менше стимулів підтримувати ініціативи ОП. Якщо ж «коаліція» складеться зі «Слуги народу», колишньої ОПЗЖ та позафракційних, то рейтингу президентській партії це явно не додасть. 

Причини, як і було сказано – готовність орієнтуватися на сильнішого гравця (США), навіть якщо плани Вашингтону суперечать стратегії Банковій; особисті конфлікти з керівництвом держави і партії; наміри перекочувати в інші політичні проєкти.

Неприємніше (для очільників «партії влади») інше. Якщо колись слухняна фракція відверто відмовляється одностайно висловити довіру Володимиру Зеленському, то очевидно, що з часом такі відцентрові тенденції лише посилюватимуться. Якщо влада розпочне тиск на нардепів – це викличе опір, якщо ж змириться з ситуацією, то вона все більше виходитиме з-під контролю.

Здається, більшого фіаско на внутрішньополітичній арені у партійно-фракційного керівництва «зелених» (Арахамія, Корнієнко, Шуляк, Кравчук) та у ОП (Єрмак) не було з 2019-го року.

Ну й, зрештою, це чергове підтвердження того, що потенційних претендентів на депутатські мандати точно не слід набирати «з вулиці», як це зробило після перемоги Володимира Зеленського його найближче оточення.

Підписуйтесь на наш TELEGRAM → https://t.me/politarenainfo1