Влада домінує, опозиція формується. Як війна змінила політичний ландшафт Вінниччини та України

• Майже 200 днів російського вторгнення змусили українське суспільство призвичаїтися до стану війни. Бойові дії та життя в умовах постійного стресу стали нормою для українців. Проте звикло до війни не лише суспільство, а й політики, у фокусі інтересів який було і буде одне — влада.

Так склалося, що уже півроку в політичній сфері домінує ситуація, що є влада (центральна та місцеві ВЦА) та усі інші. Влада виступає з офіційними заявами (Президент) та коментарями щодо поточної ситуації (радники ОП). Усі інші політики, у розпорядженні яких владних важелів немає — мовчать.

Але, як ми і сказали, політики також мімікрували до стану війни, а тому з мовчазної маси дехто з них намагається перейти у категорію опозиції, тобто присвоїти собі право публічної діяльності, а також критики влади. Останнім часом у ЗМІ навіть виникла невелика дискусія — кого саме в Україні слід вважати опозиціонером, а також якими можуть бути легальні форми їхньої (опозиції) діяльності, щоб така діяльність не ставила під загрозу національну безпеку та авторитет вищого командування.

До якогось конкретного результату дискусія не призвела, адже ґрунтувалася на аналізі поодиноких дій та висловлювань тих, або інших політиків. А, погодьтеся, зробити певні конструктивні прогнози з того — яким кольором зроблений манікюр у Кіри Рудик — неможливо.

Опозиція лише формується і структурується. Її остаточне оформлення відбудеться лише після завершення війни. Але певні образи майбутні опозиціонери приміряють уже сьогодні, оскільки громадяни саме ці образи воєнного часу, насамперед, і запам’ятаються.

Таких моделей поведінки декілька.

Умовний “Притула” (лайт-варіант “Вакарчук”).

Не лізе у політичні складову, збирає кошти на потреби ЗСУ, згодом голосно розповідає про власні успіхи.

Переваги “Притули” у тому, що, по-перше, його дійсно видно у ЗМІ та соціальних мережах, по-друге, виборці не зв’язують його волонтерську діяльність з політичними амбіціями (і дарма).”Мінус” у тому, що у кожній області та у більшості сегментів суспільства є свої “притули” нічим не гірші за зразок, ім’ям якого ми назвали модель поведінки. А тому, коли будуть вибори,vу більшості кандидатських списків громадяни побачать десятки знайомих їм волонтерів, особливої різниці між якими не буде. Відповідно, вирішальним фактором для перемоги на виборах буде зовсім інших.

Модель “Порошенко”.

Політик критикує нинішню владу, кажучи, що “раніше такого не було”. Електоральне ядро у межах 10%. Сильний бік моделі у тому, що їй, дійсно, є що і з чим порівнювати: “Було — стало”. Слабкий — у тому, що оптимально у модель може вписатися хіба що сам Порошенко, а також у тому, що логіка її існування апелює до минулого. У той час, як виборцям не цікаво те, що було колись. Їх цікавить те, що обіцяє політик у майбутньому.

Модель “Разумков”.

Екс-спікер, фактично, єдиний, хто вийшов з ініціативами політичного характеру про припинення транзиту через Україну російського газу та конфіскацію його решток, щоб там не казали у Європі. Політичного забарвлення має і його заява про неготовність влади до війни з переліком очевидних помилок, допущених Банковою (розмінування відмова від мобілізаційних наказів та вивезення населення). Потенційна перспектива моделі “Разумков” — у формулюванні альтернативи конкретним особам при владі.

Тобто, ядро політики залишається таким самим, але з нівелюванням негативних рис.

Проблема — у більш чіткому формулюванні меседжів до виборців. Люди бажають не лише чути про проблеми, а й отримувати вказівки про шляхи їх вирішення. А Разумков поки що на запитання: “А яка ваша програма” — відповіді не дає.

Модель “Тимошенко”.

Використання традиційних засобів PR у різній пропорції. Багато виїздів у різні місця, несистемні заяви у ЗМІ, намагання вийти на зарубіжну аудиторію. Стійкий електорат у межах тих само “+ / – 10%”, з числа громадян, які ще пам'ятають “юліну тисячу”, залишився, однак перспектив для його розширення у нинішніх умовах немає.

Модель “екс-ОПЗЖшник”.

Не слід списувати цю когорту повністю “в утиль”, вважаючи, що за “цих” громадяни уже точно ніколи не проголосують. Пакети з гречкою від Ківалова, Кіссе, Шенцева, “гуманітарка” від Бойка на електоральні настрої частини громадян впливають досі. А тому власні 6-7% цей новий “Франкенштейн” з ОПЗЖ, “Нашого края”, мураївських “Наших” та інших подібних “шаріїв”, набере. Головне завдання на даному етапі — якомога подалі сховати власні політичні погляди та зачистити в Інтернеті будь-які згадки про них.

Моделі “Садовий”, “Гройсман”, “Смешко” не розглядаємо внаслідок їхньої повної нежиттєздатності. Їхній час сплив, і це слід просто визнати.

У будь-якому випадку, вибір тієї чи іншої моделі для поведінки на даному етапі тільки тоді принесе у перспективі успіх для політиків, якщо вони будуть чітко розуміти — хто є їхнім виборцем.

В іншому випадку, рухи у публічному політичному просторі так беззмістовними рухами і залишаться.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте лише політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo.