Комітет виборців України склав рейтинг ТОП-10 абсурдних рішень обласних рад, які виходять за межі їхньої компетенції.
До цього сумнівного списку потрапило і два рішення Вінницької обласної ради. Про «Вирішення питання щодо поводженням із генетично модифікованими організмами» (рішення №940, 2015 р.) і «Звернення до А. Парубія щодо зняття депутатської недоторканності» (рішення №456).
На перший погляд нічого страшного у цьому немає. Депутати обласних рад є політиками, а політики мають схильність приймати рішення, які отримуватимуть громадський резонанс. Навіть, якщо такі рішення виходять за межі компетенції структур місцевого самоврядування.
Проблема тут в іншому.
«Найбільше піар-рішень за два роки прийняли депутати Львівської (34 рішення), Івано-Франківської (25) і Тернопільської обласних рад (23)», – констатує КВУ.
Логіка у цьому є. Представники влади матимуть змогу рекламуватися, беручи участь у різного роду відкриттях об’єктів («перерізати стрічку»), а також маючи доступ до ЗМІ зі звітами про проведену роботу. Опозиція цього позбавлена, а тому використовує будь-яку нагоду, щоб нагадати про себе.
Але Вінницька область є своєрідною політичною «вотчиною» Президента і Прем’єр-міністра. Вінниччина дала за партію влади – «БПП» максимальний результат на місцевих виборах-2015. І саме у Вінницькому регіоні мали б розраховувати взяти максимум голосів стратеги штабу Порошенка та усіх інших провладних кандидатів.
І раптом виявляється, що обласна рада без опору йде на поводу у опозиційних фракцій, дозволяючи їм піднімати для обговорення і навіть виносити рішення на вигідну для них тематику.
До речі, КВУ продемонструвало лише верхівку політичного «айсбергу». А можна було б згадати й про:
1) голосування за торгівельну блокаду Донбасу з наступнім каламученням навколо питання про скасування цього рішення (не скасували, адже змінилася точка зору влади на ці процеси);
2) Скликанням / нескликанням сесії щодо памʼятника Шевченкові у Вінниці;
3) невиразні запевняння на адресу активістів «Бляхомайдану» про підтримку їхніх вимог;
4) блокування трибуни з приводу питання про «червоно-чорний» прапор;
5) рішення комісій, які очолюють представники опозиційних партій, що суперечать (рішення) позиції вищої влади.
І це при тому, що:
1) керівництво обласної ради зосереджено у руках представників провладних політичних сил;
2) усі народні депутати від Вінниччини є представниками «БПП»;
3) керівництво обласної ради начебто працює злагоджено з керівництвом ОДА.
Могла юридична служба обласної ради і виконком з легкістю заблокувати подібні ініціативи, які навіть коректний представник КВУ називає такими, що суперечать «здоровому глузду»? Могли керівники обласної ради та апарату скористатися своїм правом скеровувати роботу обласної ради, а не слухняно виконувати усі забаганки опозиції? У принципі, могли. Але не зробили.
Звідси можна зробити й загальний неприємний для влади висновок з прицілом на президентську і парламентську виборчі кампанії. Органи місцевого самоврядування, які отримали серйозні преференції і фінансові вливання внаслідок децентралізації влади, і які, за логікою, мали б докласти максимум зусиль, щоб забезпечити перемогу цієї влади – у реальності будуть лише саботувати.
Причина цієї проблеми у тому, що не було створено головного – політичної команди, по факту – ефективної «партії влади», на яку могли б спертися кандидати від цієї самої влади. Чиновники залишилися чиновниками, а тому діяти вони будуть у максимально комфортний для себе спосіб тихого саботажу.
Бажає опозиція перетворювати роботу органів місцевого самоврядування у рекламну площадку для самих себе? Нехай. Аби не чіпали самих чиновників.
Ось і відповідь на запитання – хто переможе на теренах Вінниччини у наступному році.
Віталій Горковчук