20 лютого – День пам’ять Героїв Небесної Сотні.
Так склалося, що для багатьох українців ця дата стала символом Революції 2014-го року. Хоча деякі пам’ятні дні згадуються на офіційному (наприклад, 21 листопада – День Гідності і Свободи) і неофіційному (роковини «Вогняного Водохреща») рівнях.
Але найбільше врізалося у пам’ять саме 20 лютого, адже пережитий тоді абсолютною більшістю українців шок від масових вбивств на Майдані та Інститутській міцно зберігся на підсвідомому, ментальному рівні.
Той день став кульмінацією подій, відправною точкою невідворотних змін в Україні та у генетичному коді Української Нації. Але у ланцюгові революційних змін він був далеко не першим. Наміри Януковича піти у васальну залежність від Москви, з відмовою від підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, стали трігером для вибуху усіх протиріч, які роками і десятиліттями накопичувалися до цього. І слід сказати, що революційні трансформації на цьому не скінчилися. Як не скінчилися вони й сьогодні.
Питання про цивілізаційний вибір України було, звісно, важливим, але не найбільш нагальним у повсякденному житті українців. Янукович прорахувався не стільки з відмовою від цього вибору, скільки з методами, якими намагався «поламати» суспільство. «Євромайдан» був останнім. До цього, як ви пам’ятаєте, були «Податковий» і «Мовний» майдани, протести «афганців» і «чорнобильців». І за всім цим – тотальна корупція.
Чи вдалося цю корупцію здолати за 8 років? Останні резонансні події в Україні показують, що ні. Якщо чиновники знаходять можливим наживатися на війську у воюючій країні, то можна собі уявити, що коїться у деяких інших сферах.
Пропоновані Заходом рецепти у вигляді антикорупційних структур та вдосконалених механізмах контролю за використанням бюджетних коштів інколи працюють, а інколи – ні. І питання тут не у халатності, або ангажованості виконавців, а й тому, що – знову ж таки – на ментальному рівні не так просто здолати той спадок, який вкорінювався у масовій свідомості десятиріччя. Що можна дати хабаря і «питання буде вирішене». Що можна користуватися пільгами, на які не маєш жодного права. Що можна проводити багатомільярдні оборудки у банківській сфері.
2014-й – лише початку довгого шляху. Революції в Європі, старт яким дали події у Франції наприкінці XVIII століття, тривали майже століття, крок за кроком вибиваючи привілеї у монархів і тиранів. Але з кожним таким кроком європейські Нації бачили й певні результати.
В України немає стільки часу. Сподіватися, що завершиться нинішня війна і все буде «як раніше», звісно, можна, але все це з галузі антинаукової фантастики. Світ озброюється і готується до жорсткої конкуренції за ресурси і лідерство. Формуються великі військово-політичні блоки. Мрія про «кінець історії» так, на жаль, і залишилася мрією, з якою людство входило із кривавого ХХ століття у ХХІ…
У 2014-му Україною вкотре було зроблено цивілізаційний і ціннісний вибір.
Тоді ж – після перших битв україно-російської війни – прийшло розуміння, що ключове питання забезпечення життєдіяльності держави – безпекове.
Сьогодні стало очевидне, що розрив з московською державою – остаточний.
Але попереду ще дуже довий шлях повсякденних реформ, ключові з яких, як і було сказано, у сфері подолання корупції.
Останнє, як виявилося, можливе лише за умови кардинального посилення громадського контролю.
Пройти цей непростий шлях – значить утвердити Україну у якості ефективної держави.
Зійти з нього – попрощатися і з незалежністю, і з майбутнім.
Переконаний – пам’ять про Героїв Небесної Сотні не дасть нам цього зробити.
Голова “Партії Вінничан” Микола Філонов