Подивимося на заголовки цікавих новин зі сфери вищої української політичної ліги.

Вінницький міський голова Сергій Моргунов увійшов у ТОП-5 рейтингу міських голів за виконаними обіцянками


Ігор Калетнік повернувся в Україну


Президенту України Володимиру Зеленському довіряють 66% громадян


САП кличе на допит всіх членів фінкомітету Ради

На перший погляд, зв’язок між цими новинами відсутній. Центральні органи влади продовжують поглинати у різного роду, у т. ч. корупційних, скандалах (це ми ще статті про інтим-послуги не цитували — формат не той). Органи місцевого самоврядування намагаються вирішувати проблеми розвитку, по-максимуму використовуючи наявні можливості. Екс-”регіонали” доби “покращення”, використовуючи різні шпаринки (явно, небезкоштовні) потрохи повертаються в Україну. З благословення чи, принаймні, мовчання з боку вищої української влади.

А між тим, панорамне бачення ситуації дає можливість не лише адекватно оцінити нинішній етап розвитку української державності, але й спрогнозувати найбільш ймовірний хід політичних подій у найближчі рік-півтора.

Модуль перший 

Після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах, а “Слуг народу” на парламентських, центральні органи влади одержали безпрецедентний мандат довіри виборців. Наразі (див. посилання вище) Президентові довіряють 66% українців, уряду — 45%, Верховній Раді — 44%. Це при тому, що у всіх попередніх президентів уже у перший рік правління баланс довіри/недовіри був негативним, а Верховну Раду стабільно ненавиділи понад 3/4 виборців.

Тепер спробуємо сформулювати запитання:

“Чи втримається подібний рейтинг довіри до центральної влади в умовах постійних корупційних скандалів та відвертого глузування народних депутатів з парламентської культури?”

Чи довірятимуть виборці вищим чиновникам та народним обранцям, знаючи, що ті у робочий час і за кошти платників податків займаються у кращому випадку неподобством, у гіршому — розрахунком корупційних схем? До того ж, закриваючи очі на повзучий реванш “регіоналів”. Що автоматично означатиме здачу національних інтересів.

Звісно, ні. Перший “дзвіночок” – майже 10% падіння персонального рейтингу Володимира Зеленського. На перший погляд — не так багато, і 66% – це ще дуже висока цифра. Проте динаміка є такою, що уже за рік ці відсотки можуть “просісти” ще пунктів на 40.

Модуль другий

Центральна влада, яка діє в умовах тренду зниження рейтингу, безумовно, може впливати на структури місцевого самоврядування і міських голів. Але змусити їх формувати і очолювати команди “зелених” на майбутніх місцевих виборах — уже ні.

Адже регіональні еліти також бачать рейтингові тенденції та куди як краще відчувають настрої на місцях.

Дана очевидна для центральної влади проблема помножується ще й на той факт, що очільники найбільших муніципальних утворень належать до ідеологічно різних політичних груп впливу — від “Опозиційного блоку” до “Свободи”, від “УДАРу” до “Самопомічі”. Об’єднуватися у єдиний фронт проти “Слуг народу” вони не будуть, але цього і не потрібно. Оскільки перед громадянами на місцевих виборах буде стояти дуже проста дилема:

“Скомпрометована центральна влада” vs регіональні політичні проекти яким довіряють. Тому що місцеві лідери виконують власні зобов’язання. І вибір тут буде очевидним.

Модуль третій

Свідомо, чи ні, але столичні політики самі ведуть власну партію, позбавлену місцевих основ, у глухий політичний кут. Все нахабніша поведінка колишніх “стовпів” і пропагандистів режиму Януковича (Портнов, Лукаш, Шарій, тепер і Калетнік) не лише викликає обурення у громадськості, а й спонукає регіональні еліти вдаватися до контрзаходів. Адже повернення часів “покращення”, з “віджимами” і рейдерством не викликає оптимізму навіть у тих “регіоналів” (Кернес, Труханов), які зуміли адаптуватися у новій реальності.

Тому попередній модуль набуває додаткового забарвлення:

“Реванш vs місцеві політичні лідери” З цілком прогнозованим результатом.

Наприклад, для Вінниці повернення Калетніка, пов’язаного з “Слугою народу” через колишнього помічника Іллю Павлюка укупі із земельними апетитами його батька в обласному центрі та по всьому регіону, нічого доброго для колись високого рейтингу “СН” не додасть. Швидше, навпаки. І тоді під гаслом протистояння реваншу і з критикою неадекватних депутатів Верховної Ради, на місцевих виборах усі шанси на перемогу матиме група, яка попри все утримує вплив в регіоні і поки що немає потужних опонентів: група Гройсмана-Моргунова. Причому формальна назва — “Українська стратегія”, “Вінницька європейська стратегія”, або “Совість України”, принципового значення не матимуть. Оскільки вибір, за збереження нинішніх тенденцій, зведеться до голосування за “Наших (вінничан)” і “Не-наших”.

І саме перемога “Наших” буде найбільш дієвим засобом проти все реальнішої загрози реваншу.

Віталій Горковчук