Гройсман пішов ва-банк. Вінницький суд поновив на посаді прокурора області голову облради від “Української стратегії”

• Вінницький окружний адміністративний суд скасував наказ Генерального прокурора України про звільнення з посади прокурора Вінницької області та органів прокуратури Вячеслава Соколового.

Соколовий судився з Генпрокуратурою з липня 2022 року, заявляючи, що рапорт про звільнення він написав під примусом, тодішній Генпрокурор Руслан Рябошапка перевищив повноваження, а Рада прокурорів не давала на це згоду.

Тоді ж він зазначав, що намірів повертатися на роботу до прокуратури не має, натомість залишиться працювати на посаді голови обласної ради, де його призначення забезпечили голоси депутатів від “Української стратегії Гройсмана”.

Тобто, якщо Соколовий дотримає слово, то нічого кардинального зовні не зміниться. Отримані у якості компенсації кошти (майже 2 млн грн) він пообіцяв перерахувати ЗСУ.

Портос: я б’юся, бо б’юся

“Три мушкетери” Олександр Дюма

З публічної позиції голови Вінницької облради виникає цілком логічне запитання: а який тоді зиск від довгої і дороговартісної судової тяганини отримає керівник представницького органу владу Вінниччини, якщо на посаді прокурора області поновлюватись не планує (хоча в позові цього вимагає), грошову компенсацію майже у 2 мільйона гривень отримувати не збирається (було заявлено про перерахунок цих коштів на ЗСУ)?

За нашою інформацією, Офіс Генпрокурора подав апеляцію на рішення вінницького суду, але припустимо, що “зв’язка” старої когорти прокурорів та суддів, яка продемонструвала ефективність цього разу, підтвердить власну корпоративну солідарність й у майбутньому.

Можливо, зовні нічого не зміниться. Ні матеріального, ні кар’єрного зиску очільник облради не отримує, а от політичні наслідки таких рухів заслуговують на більш детальний аналіз.

Справедливість є і за неї варто боротись

Юлія Тимошенко

Адже Вячеслав Соколовий намаганням підтвердження у судовому порядку “справедливості” по відношенню до нього, а також намаганням одержати компенсацію, провів ще одну “червону лінію” між “Українською стратегією Гройсмана” та центральною владою у Києві.


Читайте нас в Telegram: лише важливі новини про війну, політику та ексклюзивна аналітика


Можна нагадати, як наприкінці весни — влітку цього року Володимир Гройсман вів активну PR-кампанію з метою переконати Банкову в тому, що співпраця з ним буде корисною для обох сторін.

“…Гройсман поїхав у Вінницю. І там організував всю область, штаб, крутиться. Ми його питаємо: “Чого ти не тут, не в столиці?” А він каже: “А кому я там потрібен? Толку сидіти в Києві, якщо моєї допомоги ніхто там не потребує?..”, — подібні меседжі у квітні транслювала навіть “Українська правда”.

Але тоді це виглядало як докір з приводу того, що Банкова нехтує “цінними кадрами” та запрошення до співпраці.

Свіжа інформація про рішення суду виглядає як демонстрація, що рішення центральної влади для Вінниці не є аксіомою навіть під час війни.

Зовнішні наслідки цієї справи, ще раз наголосимо, не такі суттєві. Але з технологічної точки зору, такі демонстративні дії партійних підлеглих Володимира Гройсмана свідчать про те, що:

1. У експрем’єра вирішили випробувати опозиційну тактику позиціонування в публічному полі.

2. Варіант політичного альянсу “Слуг народу” з “Українською стратегією Гройсмана” на майбутніх парламентських виборах неможливий. Адже партія колишнього прем’єр-міністра однозначно показала, що виступатиме у якості опонентів до команди Володимира Зеленського.

3. Президентська партія повинна шукати інших політичних союзників, щоб сформувати такий парламентський список, який переважить депутатську монобільшість Гройсмана на Вінниччині.

Судова активність Вячеслава Соколового закрила ще одні “політичні двері” для Володимира Гройсмана, який хоче повернутись у вищу лігу української політики.

Доведення головою облради у судовому порядку того факту, що Рябошапка тиснув на Соколового, переводить й колишнього Генпрокурора з розряду прихованих недоброзичливців групи Гройсмана, у статус відкритих ворогів.

А Рябошапка, нагадаємо, багатьма розглядається, як один з центрів майбутнього об’єднання політиків-вихідців з сектору NGO (non-governmental organization, ред.) Своєрідного “Голосу 2.0”, який отримає повну підтримку з боку західного дипломатичного корпусу.

Отже особисті амбіції, або погоджена позиція Вячеслава Соколового відсікли Володимира Гройсмана і від цього доволі впливового сегменту української політики. А там дуже широкий спектр — від Сергія Притули, до Арсенія Яценюка.

Можна спрогнозувати і деякі політично-організаційні наслідки таких політичних рухів УСГ.

Кінець епохи монобільшості УСГ?

Члени команди Гройсмана, у тому числі депутати обласної ради побачили, що одна з центральних фігур партії (і, звісно, не без санкції Гройсмана) розпочала відкрите протистояння з Києвом. А це сигнал у тому числі й для усіх виконавців по виконавчій, судовій і силовим вертикалям про те, що “УСГ” — ворожа Офісу Презиеднта політична сила.

А тому відтік з “УСГ” уже незабаром може набути лавиноподібного характеру.

Чіплятися за політичну силу (яка не демонструє позитивної електоральної динаміки та по всім соцопитуванням не долає 5% прохідний бар’єр до Верховної Ради ще й пішла на відкритий конфлікт з вертикаллю Верховного Головнокомандувача під час війни) — дорожче і для себе, і для бізнесу, і для майбутньої політичної кар’єри.

Чи знав Вячеслав Соколовий на що йшов? Чи Прораховував усі, зазначені вище наслідки? Швидше за все — так. Причому діяв за погодженням з Володимиром Гройсманом.

Навіщо потрібно було колишнього меру Вінниці розривати останні зв’язки з Банковою?

Припустимо для того, щоб спробувати продемонструвати, що він, Гройсман, залишається хазяїном області.

Чим обернеться така стратегія для всієї політичної конструкції УСГ ми описали вище.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo

Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net