Контури децентралізації: вінницький вимір

Експерти-міжнародники почали сперечатися – добре, чи погано, що у документі немає згадок про особливий статус Донбасу. Аналітики, які спеціалізуються на внутрішній ситуації в країні, взялися до обговорення – чи залишилася децентралізація як така, або все зведеться до посилення президентської вертикалі? І якими будуть повноваження виконкомів? І багато про що ще.

Але все це високі матерії, подальша доля яких від вінницьких політиків, як і від населення Вінниччини в цілому залежить трохи менше, ніж ніяк. Sad but True.

У той же час, це у жодний спосіб не привід для того, щоб не спробувати спроектувати деякі ключові положення законопроекту, які навряд чи уже змінюватимуться, на подільські реалії.

Для початку опишемо, у який спосіб влада реалізується сьогодні. Є голова облдержадміністрації. Це – людина № 1 в області. Є його заступники, керівники департаментів й управлінь ОДА, голови РДА. Усі вони підзвітні винятково перед власним керівництвом. Є начальники територіальних підрозділів виконавчих органів влади.

Формально підпорядковуються керівництву у столиці, фактично – тому ж голові ОДА. Є депутатський корпус обласної ради, а також її голова. Фігура № 2, якщо зумів поставити себе у таку позицію, з якої легко примушуватися домовлятися голову ОДА у питаннях місцевого бюджету. У принципі, депутати можуть зробити губернаторові «подляну», особливо, якщо він головує в опозиційній області. Таке уже було у 2014-му, коли більшість з числа ексрегіоналів та «рухівського» голови Сергія Свитка створили таку гримучу суміш, яка винесла Анатолія Олійника з крісла голови ОДА. Ветерани також можуть згадати протистояння по лінії Калетнік-Дворкіс.

Крім зазначених вище осіб є міський голова обласного центру; народні депутати України, які можуть бути як лобістами інтересів регіональної влади на центральному рівні, так і чималенькою занозою для неї; представники судової влади; прокурори; керівники УМВС і СБУ; представники великого бізнесу; інші офіційні особи.

За останніх 30 років в області сформувалося декілька груп впливу регіонального рівня. Що, звісно, не означає, що усі місцеві політики обмежуються винятково Вінниччиною. Хтось має міжнародні амбіції. Хтось – активно просуває власні інтереси в інших регіонах. А комусь цілком достатньо рідного району, активи і ресурси якого дають повну можливість безбідного існування і серйозного впливу.

Прізвища ми називати не будемо – усі ви їх і так добре знаєте.

Що ж зміниться внаслідок неочікуваної, як сніг зимою децентралізації, про необхідність втілення якої так довго говорили більшовики?

Найголовніше – відбудеться переформатування самої філософії і принципів функціонування регіональної системи влади. І, можливо, навіть її перезавантаження.

Основних ознак такого переформатування декілька.

Перше. Остаточно закріплено дуалізм влади у вигляді голови місцевого виконавчого комітету та призначеним президентом префектом. З одного боку це нівелює протистояння по лінії «губернатор – обласна рада».

Депутати останньої самостійно обиратимуть голову виконкому, який буде, у першу чергу, орієнтуватися на депутатську більшість і голову обласної ради. Хоча… Зрозуміло, що поставлений контролювати префект (ми не кажемо «смотрящій») може доволі легко донести (податкова, МЧС, прокуратура, керівництво etc) до депутатів думку, що на цю посаду найбільше підходить пан Х, а не добродій У. І тоді навіть у тих партіях, які збиралися робити коаліцію після виборів обов’язково знайдуться «тушки».

А, може, і ні. Нав’язати голову виконкому – креатуру партії «А», якщо абсолютну більшість складають депутати від партії «Б», буде доволі непросто.

Але утворити цьому виконкому пекло, раз за разом зупиняючи рішення ради, префект цілком може.

І все ж, ключові повноваження все одно будуть не у префекта, який тільки буде «наглядати» та «координувати», а у виконкому, що розпоряджатиметься коштами. А гроші завжди в історії відігравали у подібній ситуації першочергову роль.

Моделюємо подібну матрицю на нинішній склад обласної ради, обраних на місцевих виборах 2015 року.

Більшості немає у одної з фракцій. БППшники могли б спробувати підтягти під власне крильце аморфні структури Аграрної партії, «Самопомічі» та РПЛ (зрештою, так і вийшло у нинішньому складі), а також частину тих, хто готовий підтримати віртуальний у нашому випадку виконком або за гроші («Батьківщина», «Укроп»), або за перехід у забуття минулих «регіональних» «подвигів» (Опозиційний блок). Це дало б їм можливість обрати голову виконкому з власного середовища. Однак, навряд чи їм став би у такому випадку Анатолій Олійник, якого спеціально просували на посаду голови обласної ради, оскільки статус є. а повноважень – мінімум. Можемо погратися в альтернативну історію та припустити, що, швидше, на це місце претендував би Валерій Коровій. Але ризикнемо також сказати, що й він на цьому місці не затримався, адже досвідчений апаратний функціонер не завжди (а у цьому випадку – точно ні) є вмілим політичним гравцем. Та й, як виявилось, під ідею зробити з Валерія Коровія голову обласної ради, забракло голосів навіть всередені фракції “Блок Петра Порошенка”. Докладніше про операцію “Новий голова облради”, яка провалилась в зародку, читайте назабаром у нашому виданні.

Посадами у виконкомі та виконавчій владі довелося б (і доведеться) розплачуватися із союзниками. І місце заступника завгару з великою долею вірогідності їх уже не задовольнить.

Наступні вибори пройдуть під знаком тотально низького рейтингу «старих» політичних сил та появи нових проектів. Можливо, з регіональним спрямуванням. Тоді, зрештою, й можна буде вести мову про «перезавантаження».

Ну а посада префекта уже чекає, щоб на неї була призначена певна компромісна фігура, на кшталт Владислава Скальського.

Друге. Погроза зробити мега-райони, які у законопроекті названі «округами», здійснилася. Якщо вірити Мінрегіонрозвитку, то на Вінниччині буде створено 3-4 таких міні-області. Можливо, вдасться пролобіювати, щоб їхню кількість збільшили до 4-5.

Про що це говорить, особливо з огляду на те, що кількарічні плани-мрії «один район – одна громада», так мріями і залишилися.

Про те, що місцеві групи впливу будуть вимушені співіснувати у рамках укрупнення районів. Якщо нині у середньостатистичному районі Вінницької області є, як правило, до 10 містечкових кланів (як раз тут це слово є доречним, адже мова йде про групу близьких родичів), які за десятиліття зуміли притертися один до одного, то у першому скликанні нових місцевих рад, щоб не загубитися, вони (клани) мають гуртуватися за територіальними ознаками. Тож, за місце під сонцем і за голоси виборців змагатимуться умовні «ямпільські», «теплицькі», «липовецькі».

Випустивши цей процес з-під контролю – що не так складно, адже окружна рада буде мати ненабагато менший вплив, ніж обласна – можна одержати конфлікт уже не по горизонтальній лінії «губернатор vs обласна рада», а по вертикальній. Особливо, якщо префекти знайдуть з містечковими елітами спільну мову.

Третє. Роль політичних партій, які мають право висувати кандидатів у депутати, ніхто не скасовував і, судячи з усього, обмежувати прийняттям закону про вибори на мажоритарній основі, не буде. Надто складно вгодити кожному депутату, легше – розрахуватися з лідерами фракцій посадами і врахуванням бізнес-інтересів.

Так склалося, що українські виборці у більшій мірі голосують за «бренд», а не за особу. Якщо це не вибори до сільської ради. Тому уже у наступному скликанні маємо можливість побачити таких персонажів, включених до виборчих списків, яких і «команда Зе» зразка липня 2019-го року забракувала би за профнепридатність.

Крім іншого, це підвищення ролі місцевих партійних «князьків». А також тих, хто може й вміє робити вибори.

Нарешті. Концентрація влади і ресурсів у межах областей/регіонів/громад дещо знижує статус народних депутатів та можливість їхнього впливу на події. Швидше вони залежатимуть від доброї волі (підсиленої казначейськими знаками) представників місцевих політичних еліт, ніж навпаки.

Зрештою, все, запропоноване у законопроекті № 2598 є доволі суперечливим, чи, навіть, таким, що міститиме протиріччя й викликатиме опір.

Але погодимося – це шанс на зміни. У тому числі – на зміну фізіономій у кабінетах виконавчої влади, у якій дані фізіономії за останні десятиліття встигли намозолити очі.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте лише політичні новини та якісну аналітику першими.

Віталій Горковчук