Сказати, що політичне життя на Вінниччині у 2021-му році було “багатим і насиченим”, “вирувало й переливалося через край” — це значить трохи обманювати і самих себе, і читачів.

Нічого екстраординарного у порівнянні з іншими мирними регіонами України тут не відбулося. Ті самі дрібні чвари в місцевих радах, інтриги в адміністраціях, яких мали розформувати ще того року, але вони працюють й досі. Ті самі скандали з бюджетними махінаціями і тендерами, з тією лише різницею, що у великих містах більша конкуренція, а тому там подібні речі інколи стають відомими широкій публіці. А в нас все сховано глибоко-глибоко від очей громадськості. Стояв собі сквер, а за декілька днів, диви, — дерева зрізали, котлован викопали і нову багатоповерхівку уже будують. А мешканцям сусідніх будинків кажуть: “Так були ж громадські слухання!” А депутати мовчать.

Отже, у такому “сонному царстві” “подією” можна вважати не лише певне політичне дійство, але й відсутність такого. З чого, втім, теж можна робити деякі висновки — чому саме воно не відбулося.

Виходячи з цієї (погодимося, не зовсім коректної) логіки, спробуємо визначити ТОП-10 подій, які сталися у політичній сфері Вінницької області.

№ 1. Зниження інтересу Володимира Гройсмана до його політичної “вотчини”.

Після перемоги “Української стратегії Гройсмана” на місцевих виборах 2020 року, експремьер знову підбадьорився. З огляду на те, що за результатами невтішних для нього парламентських виборів, багато аналітиків уже списали вихідця з Вінниці, реванш в області давав йому можливість претендувати на повернення у велику політику уже у масштабах країни. А також потіснити з цього ключового для нього регіону старого друга і нового конкурента — Петра Порошенка.

З початку року провідні соціологічні агентства давали йому певні оптимістичні аванси. Так, уже у січні “Рейтинг” повідомив про те, що за УСГ готові віддати свої голоси 5,7% виборців, які мають наміри взяти участь у виборах та визначилися — за кого голосувати. 5,3% на початку року давав іменній партії Гройсман КМІС. Але уже у лютому рейтинг “Стратегії” просів до 3,2%. Так цілий рік і бідкалися — присутній ВБГ на телеканалах однієї відомої людини — рейтинг стабілізується у межах 5-6%, поїхав у відпустку, або нецікавий видався ефір — до 5% бар’єру УСГ уже не дотягує. Що, зрештою, й підтвердилося наприкінці року. “Рейтинг” дає аж 6,8%, а ось “Соціальний моніторинг” — лише 3,7%.

Як наслідок такох нервових рейтингових амплітудних коливань Володимир Гройсман інтерес до Вінниччини втратив, сконцентрувавши зусилля на центральному рівні.

Візити його були або у рамках агітації за своїх кандидатів, або на офіційні заходи.

У підсумку населення у політиці розчарувалося, а фракції УСГ (та й не тільки) в обласній раді та кожній ОТГ переймалися винятково своїми справами.

І хоча, наприкінці року місцеве відділення Комітету виборців України презентувало результати соцдослідження, згідно з якими за УСГ на Вінниччині досі готові проголосувати 30,8% мешканців Вінницької області — подібну інформацію слід розглядати крізь призму політичних вподобань тих, хто її подає. По-перше, у тому ж дослідження було наведено цифру, що роботою депутатів Вінницької міської ради задоволені 56,3% вінничан (а що, хтось чув про них?), що є зовсім фантастичною цифрою. А, по-друге, “дослідження» поставили під сумнів інші місцеві ЗМІ.

І все ж ми пишемо про “зниження”, а не про “втрату” інтересу Володимира Борисовича до Вінниччини. Напередодні парламентських виборів він все ще може зрозуміти, що подолання виборчого бар’єру (якщо його не зафіксують у межах 3%) — надто висока планка для УСГ, де, крім нього, немає жодного публічного політика загальнонаціонального масштабу.

І остаточно повернеться до Вінницької області.

№ 2. Президент України жодного разу впродовж року не приїхав до Вінницької області

І це також подія. Ані у керівництва держави, ані в очільників правлячої партії Вінницька область не є пріоритеті. Одним з наслідків цього є колапс парторганізації, місцеві фракції якої вступають у ситуативні коаліції з ким попало, або навіть перебувають в опозиції.

Результати розвитку Вінницької області є, за даними Мінрегіонрозвитку, не втішними. Вінницька область “сповзла” на 15 місце, між Чернівецькою і завжди депресивною Сумською. Хоча ще декілька років тому була в першій трійці.

Ірина Борзова, слід віддати їй належне, веде доволі насичену сторінку у Фейсбуці, постійно присутня у ЗМІ. У тому числі й не зовсім коректними кроками.

Але “зелених” це не рятує. Ані організаційної структури, ані розуміння — у який бік рухатися у них немає.

Можна було б сказати про напружену роботу на державницькій ниві. Так, обіцяють реконструювати аеропорт, історія з “довгобудом” якого дійшла навіть до BBC. Проте навіщо хвалити чиновників? Вони й самі це непогано роблять. У минулому році з обласного бюджету (тобто за рахунок платників податків) було виділено на підтримку засобів масової інформації (приватних) — 5 млн 300 тис., на інші заходи у сфері ЗМІ — 4 млн 608 тис.

№ 3. Збільшення вартості на проїзд в маршрутках та громадському транспорті у Вінниці.

З 1 червня 2021 року у Вінниці підвищилась вартість проїзду в маршрутках до 10 грн, згодом міська влада Вінниці підняла вдвічі вартість проїзду і у громадському транспорті до 8 грн за поїздку. Обурення і гнівні коментарі вінничан в соцмережах на рішення мера Вінниці враження не справили, а відповідні електронні петиції вкотре підтвердили соціальну неспроможність.

№ 4. Вибори у Липовці.

Власне виборам передувала доволі таємнича історія складання колишнім мером Грушком своїх повноважень, адже за його словами — йому “дорожче безпека сім’ї”, але офіційної заяви до поліції не було. Тож крісло залишилося вакантним.

Як наслідок — перемога менеджера МХП, якого висунула місцева організація “Батьківщини” — Віктора Бичкова та лише 3 місце у висуванки УСГ, в. о. міського голови, у руках якої були усі адміністративні важелі впливу Олесі Назаренко. Що дещо перекликається з пунктом № 1 про зниження інтересу до УСГ серед виборців Вінниччини.

Образилися не лише представники Гройсмана, а й “Європейської солідарності”, кандидату від якої не вистачило для перемоги 250 голосів. Але й “європейці” визнавали, що для УСГ, яка вважала Вінниччину це своєю вотчиною — це ляпас набагато неприємніший.

Цікавий факт — у виборчий процес у Липовці намагався втрутитися навіть “Голос”, який там участі не брав. Але не втратив можливості нагадати про себе, щоправда, без жодних наслідків.

№ 5. Створення і діяльність ГО “Ми — вінничани”.

Після складання мандату обласного депутата, ексголова Вінницької ОДА Валерій Коровій оголосив про створення громадського об’єднання «Ми – Вінничани». Коровій об’єднання очолив і розгорнув активну роботу по області.

Остаточно ГО оформилася у жовтні цього року з приєднанням до неї трьох нардепів — Геннадія Вацака, Лариси Білозір, Миколи Кучера з групи “Довіра”, крім того, до команди долучилася ще низка знаних в області осіб. З огляду на те, що “Вінничани” та УСГ перебувають, фактично, на одному електоральному полі, саме між цими двома групами може виникнути основна конкуренція на майбутніх парламентських виборах.

У Гройсмана є відносний адміністративний ресурс та певний стартовий рейтинг на загальноукраїнському рівні, але що робити, якщо озвучена Арахамією ініціатива повернення до змішаної системи 50/50, де половина депутатів обиратиметься в мажоритарних округах, все ж втілиться у життя? У УСГ банально не вистачить ресурсних та відомих людей, щоб закрити усі 8 виборчих округів в області.

Тому сама заявка “вінничан” на об’єднання поза межами впливу як Гройсмана, так і Порошенка — це шлях до відкритої і дуже принципової конкуренції. Переможець якої станом на сьогодні далеко не визначений.

№ 6. Повернення в політику Олександра Домбровського.

Подія яка має достатньо далекоглядні наслідки. Ексгубернатор області, ексмер Вінниці, та нардеп двох скликань, а нині топ-менеджер МХП Олександр Домбровський приєднався до громадського об’єднання «Ми – Вінничани». На сьогодні рівня впливу і авторитету одного Домбровського вистачить, з запасом, щоб провести власну фракцію в обласну та міську раду, докорінно змінити хід і результати виборчої кампанії мера Вінниці та отримати позитивні результати на парламентських виборах в регіоні для цілої групи осіб. Якщо помножити особисту капіталізацію Домбровського на колаборацію з ГО «Ми – Вінничани», то незабаром Вінниччина може отримати глобальну трансформацію політичного ландшафту.

№ 7. Діяльність нардепів.

Потрібно відзначити, що вінницькі нардепи дещо виділяються на загальному сірому тлі Верховної Ради.

“Слуги” Максим Пашковський та Анатолій Драбовський дещо розчинилися в “зеленій” масі, і на Вінниччині їх майже не видно. Щоправда — не видно й у сесійній залі, за Пашковським, наприклад, антирекорд виступів у 3 хв. за рік. Хоча той же Пашковський увійшов до ТОП-10 депутатів, які отримали найбільше грошей на округ.

При цьому Геннадій Вацак перебуває у лідерах за внесеною кількістю законопроєктів, а Лариса Білозір входить до ТОП-10 найбільш впливових депутаток і найбільш ефективних законодавців. Нардеп Микола Кучер взагалі увійшов в ТОП-10 відповідальних парламентарів.

Регулярно присутній у місцевих ЗМІ та на окрузі Олег Мейдич. Періодично (більше у Хмільнику) — Петро Юрчишин.

Можна звернути увагу й на те, що “зелені” народні депутати-списочники, які у перший рік каденції так полюбляли приїздити на Вінниччину та каламутити тут воду, про наш регіон після місцевих виборів фактично забули. Не видно у Вінниці й депутатку Устінову, яка намагалася позмагатися за крісло голови обласного центру.

№ 8. “Обласна рада у кущах”.

Перші кроки облради після виборів вразили виборців і експертів, адже власну увагу депутати звернули на небачене збільшення фінансування на утримання апарату.

Навіщо голові обласної ради четверо заступників, замість двох, прописаних у законі? А для того, щоб працевлаштувати “усіх, кого треба”. Хоча, ще раз наголосимо, це порушення закону.

Інколи депутати потрапляють у скандали з бійками, інколи — фігурують у новинах, як ініціатори знищення бібліотек (це називається “реорганізація” на догоду гральному бізнесу, сперечаються з обласною адміністрацією за роль головного приваблювача інвесторів до регіону, закривають об’єкти культури та скорочують працівників.

Ну, і це, у принципі, все. Левова частка “роботи” депутатів — перерозподіл однієї частини статті бюджетних коштів до іншої.

Бюджетний рік, однак, “професіонали” завершили з бюджетною “діркою” у 90 мільйонів гривень. А кількість субвенцій з Державного бюджету була майже такою, якою була сума власних видатків обласного бюджету. Тобто — запланували багато, а грошей не знайшли. Ну, не склалося. Зате наступного року ще трохи збільшили видатки на апарат та зайшли 170 мільйонів гривень на інфраструктурні проєкти, які вирішуватимуться під патронатом депутатської більшості. Перед виборами — саме те.

№ 9. Відносна стабільність в обласному центрі.

Якщо вінничан років за 10 запитають: а що трапилося у Вінниці у 2021-му?

Крім карантина згадають хіба що радикальне підвищення цін на проїзд у громадському транспорті; можливо — скандал з “Вінницяобленерго”, яке СБУ звинуватили у діяльності майнінг-ферми, а її (обленерго) голова Андрій Поліщук енергійно відхрещувався; можливо — те, що Міська рада дозволила забудувати торгівельними центрами єдиний півострів Вінниці «Бригантину», або закрила самий відомий у місті кінотеатр ім. Коцюбинського, щоб на його місці відрити бізнес-хаб. І жодні електронні петиції вінничан на рішення міської влади не вплинули.

Хтось ще щось цікаве запам’ятав? Агов, вінничани, відгукніться, бо ж соціологи кажуть, що 56,3% вас люблять і цінують депутатів міської ради!

№ 10. Смерть аксакала вінницької політики Юрія Коробкіна та колишнього заступника губернатора Олександра Крученюка.

Співчуваємо рідним і близьким.

Таким був 2021-й рік.

Сподіваємося, у наступному році разом з вами, шановні читачі, ми побачимо й почуємо багато такого, про що будемо згадувати не з тремтінням, а з теплотою.


Підписуйтесь на наш Телеграм-канал і отримуйте лише політичні новини та якісну аналітику першими https://t.me/politarenainfo.

Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net