Етюд у 4-х частинах з прологом та епілогом

Дайджест політичних подій листопада 2018 року на Вінниччині

Фото: Мирон Косач "Громадська фотогалерея"

Пролог

Майже рік ми писали про стійку тенденцію у середовищі вінницької регіональної політики. Місцеві діячі, спостерігаючи за політичними баталіями на центральному рівні, очевидно, отримуючи вказівки щось робити та маючи безпосередній інтерес ці вказівки виконувати, хоча б з огляду на подальшу політичну кар’єру, – у кращому випадку не робили взагалі нічого. У гіршому – проявляли активність такої тональності, яка швидше шкодила, аніж сприяла загальнопартійним справам.

«Блок Петра Порошенка», а, особливо, його фракція в обласній раді, якщо і проводили певну публічну політичну діяльність, то про це ніхто так і не дізнався. Це – приклад кращого варіанту поведінки. Тихий саботаж в умовах низьких рейтингів не є негативною моделлю поведінки. Гірша матриця оживала тоді, коли цю активність вдавалося вгледіти. Тоді опоненти починали радісно потирати руки, і негайно вмикали фантазію для кепкування у соціальних мережах. З цієї когорти запам’яталися відчайдушний, але вкрай нефаховий пост голови ОДА Валерія Коровія щодо боргів «попередників», відсутність і непідготовленість до такої “акції” його медіарадників, які мали б пом’якшити приземлення чиновника принаймні в коментарях, незважаючи на вихідні “суботу-неділю”. Періодичні інтерв’ю формального голови обласного «БПП» Андрія Гижка та витівки голови обласної фракції Олександра Крученюка.

Не відставала від влади й опозиція. Тут, щоправда, тональність була дещо іншою. Від опозиції, перед якою відкриті будь-які можливості для конструктивної критики та формулювання альтернативи, саме цього й чекали виборці. Натомість в обласній раді опозиція, яка фактично-то й складає більшість (!) істерику розпочинала лише під час обговорення кадрових питань. З претензіями взагалі безглуздими – виконувати кулуарні «договорняки». Питання соціально-економічного розвитку регіону для опозиціонерів залишалися другорядними. Хоча – ті з них, хто розумніший – усі здобутки на цій ниві записував на власний рахунок.

Якщо ж дійсно необхідно було виступити, то і тут в опозиції відчувався очевидний брак кадрів. Тому й довелося проводити спільні акції з абсолютно токсичними персонажами, які й громадський порядок порушували, і з антисемітськими гаслами виступали, і епопею з пам’ятниками на Театральній в цирк перетворили.

У «сухому залишку» скажемо те, що усі провідні кандидати у президенти України підійшли до виборчої кампанії з великою «діркою» у вигляді власного кадрового потенціалу у Вінницькій області. Раніше не поміняли. А тепер вже пізно. Чи ні?

Грім уже вибухнув

За великим рахунком, впродовж цього року ми розглядали політичні процеси на теренах Вінницької області з огляду на протистояння між владою, яка у публічному просторі ототожнювалася з «БПП» та опозицією, найбільш характерним представником якої була (точніше – мала б бути) місцева організація «Батьківщини». Десь поруч була «Свобода» та «Укроп» (так, діяльність даної особи викликала сміх, але це вже хоч щось, в інших і цього не було), і не було «Самопомічі» з «РПЛ».

Але перше показове перетасовування колоди прийшло з того боку, з кого ніхто не чекав.

З колишнього «біло-блакитного» табору.

Спочатку диспозиція. У Вінницькій обласній раді є фракція «Опозиційного блоку», яку очолює Сергій Чорноокий, він же голова обласної організації «ОБ». У фракції є бешкетник Юрій Яречмук, а більше там нічого немає.

В області, коли ще Рабинович і Мураєв працювали спільно, було створено структуру «За Життя!». Очолив її Донатас Піскун.

Мураєв – президент Федерації боксу Харківської області. Піскун – топ-менеджер Федерації боксу, який очолює вінничанин Володимир Продивус. Звідки «ростуть ноги» у вінницького «ЗЖ!», здається, зрозуміло.

Але до партії вступив Медведчук, а ось Мураєв, навпаки, вийшов з проектом «Наші». Що робить Піскун? Те, що скаже Продивус. А де президент Федерації боксу? Вірно – поїхав до Москви.

Ну, й фото, з ким залишився Піскун – показове. Цікаво, що крайній від Рабиновича – Ігор Горлачев – племінник Ігоря Мізраха. Не будемо занурюватись в бекграунд, більшість наших читачів знають про таких персонажів без зайвих коментарів.

Тепер частина «ОБ» і «ЗЖ» оголошують про злиття, Рабинович заявляє, що партія висунула його у президенти і – залишки вінницьких екс-«регіоналів» фактично поставлені перед фактом того, що їх від процесу усунули.

Ось такий «пазл». З Продивусом та Мізрахом, але, здається, без «ОБ». Все ще може не раз, і не два (з огляду на досвід у політичних інтригах Медведчука і Рабиновича) змінитися. Але уже сьогодні можна говорити про те, що у середовищі місцевої «біло-блакитної» опозиції ситуація змінилася не те, що на 1800, а безперервно обертається навколо своєї осі.

Мораль цієї історії для дійсно рейтингових партій, якими є (були) на Вінниччині «БПП» та «Батьківщина»? Те, що без потужних позицій всередині партії та розвиненої мережі ПО будь-які ключові особи не застраховані від принесення їх у жертву поточному політичному моменту.

Депутатське право на мовчання

Дилема ситуації у тому, що місцеві партійні кадри, звісно, можуть тасувати як завгодно.

Але де знайти інших виконавців? Не те, щоб з гарантованою впевненістю у їхній відданості справі, а хоча б зі статусом? Таким, як народний депутат України.

У «Батьківщини» вінничан-нардепів немає, і цим проблема знімається. Але їх доволі багато у «БПП». 8 переможців в одномандатних округах і 3 «списочника». Такої кількості вистачить, щоб грамотно організувати роботу на обласному рівні.

Уважно спостерігаємо: а чим на даний момент нардепи можуть порадувати стратегів виборчого штабу потенційного кандидата у Президенти України П. О. Порошенка.
Олександр Домбровський переймається проблемами розвитку енергетики, їздить по міжнародних форумах, виступає у ЗМІ з приводу децентралізації, на округ навідується.

Може собі дозволити не мовчати по відношенню до провального місцевого менеджменту, що лише підкреслює його значимість в регіоні.

Олексій Порошенко-молодший відкрив нову школу у Сосонці та став учасником конфлікту з «євробляхерами».

Петро Юрчишин роздає гроші, розвиває аграрний бізнес, фігурує у корупційних скандалах і отримує державну компенсацію за квартиру є Києві.

Іван Мельничук ходить по телеканалах, свариться з ЮВТ, переймається проблемами власного базару.

Іван Спориш чесно ходить на всі засідання ВР, інколи приїжджає в округ і уже заявив, що більше не буде балотуватися у нардепи.

Юрій Македон послідовно і наполегливо оскаржує призначення Труби на посаду голови ДРБ. Не приховує, що хоче зайняти це місце сам.

Микола Кучер потужно обробляє округ, готуючись тут до нових виборів. Грошей не шкодує.

Руслан Демчак продовжує займатися тим само, чим займався «до мандату» – фінансовими справами. НАБУ уже відкрила справу.

Усі так або інакше виходять із законодавчими ініціативами.

За усім цим масивом достойних та не дуже справ взагалі не видного однієї складової депутатської діяльності – публічного політично-партійного позиціонування. Абревіатура «БПП», здається, уже давно стала знаком не зовсім прийнятної якості. Тому сусідства власних прізвищ з нею нардепи-мажоритарники намагаються уникати. З політичними заявами, які могли б так або інакше вплинути на хід майбутньої виборчої кампанії, за останній рік жоден з них не виступав. Крім, можливо, Мельничука, який сперечався з Тимошенко із-за її зятя. Така ось у нас «публічна політика».

А що «списочники», які, власне, і мають завдячувати бренду «БПП» за свою присутність у ВР? Сергій Кудлаєнко і Геннадій Ткачук, виступаючи на ефірах, коментуючи ту чи іншу інформацію та й взагалі позиціонуючи себе у якості публічних спікерів, від належності до «БПП» не відмовляються. Але й не акцентують на цьому уваги. Навпаки, на наш погляд, дають зрозуміти, що належать до «групи Гройсмана». А це, погодьтеся, уже й не зовсім «БПП». З огляду ж на останні обшуки у Вінниці в осіб, наближених до Гройсмана, взагалі, не надто зрозуміло – чи довірить Гарант комусь з оточення Прем’єра вести власну виборчу кампанію в регіоні.

Є ще Григорій Заболотний, однак, здається, він уже на фініші політичної кар’єри. І Вінниччина його слабо цікавить.

Підбиваючи підсумки цієї інформації, можемо сказати, що грім з блискавками гримить не лише над головами місцевих функціонерів, а й у вухах тих штабних функціонерів, які відповідають за кадрову політику на регіональному рівні.

Немає на кого робити ставку. Щоб і командним гравцем був, і «клятву вірності» дав, і з ресурсами поводився чесно, й авторитетом користувався.

І це ми проілюстрували оптимальний варіант, у якому є народні депутати.

В інших проектах немає і цього. А у більшості кандидатів у президенти на вінницькому рівні немає нічого.

Обличчя вінницької політики

У попередніх розділах ми показали, що: 1) багаторічне «мовчання» призведе лише до того, що на старті кампанії «змінять усіх»; 2) замінювати немає на кого.

Що тоді взагалі є на авансцені публічного політичного процесу в області? З ким у ЗМІ асоціюється «польовий» рівень вінницького громадського життя?

Є така категорія «активісти». Це не політики у чистому вигляді, хоча інколи хвилі долі заносять їх й до сесійної зали ВР чи органів місцевого самоврядування. І не громадські діячі, які намагаються досягти певної мети, «активістам» це не цікаво, для них метою є як можна більший розголос від поширюваного ними інформаційного бруду, та, відповідно, певний «гешефт» від розпорядників бюджету, які не бажають з ними зв’язуватися.

Є ті, у діяльність яких формулюють мотиви першої групи. Це – ініціатори періодичних штурмів міськвиконкому (Малиновський з «бабусями» та декількома божевільними (Чайка) дідусями), істеричні прихильники «Шевченко на Театральній!» (Палій), махрові антисеміти (Сиранчук) та злісні хулігани (Гандурський).

До ЗМІ загальнонаціонального масштабу та міжнародних оглядів потрапляють не нудні «громадські обговорення» та «круглі столи», які обласна влада намагається видати за епіцентр суспільно-політичних подій, і включає до щотижневих звітів, а перекриття Соборної, «марші каструль», «зіткнення на Сабарові», дрібні провокації та скандальні заяви.

Зрозуміло, що у порівнянні зі столицею, Одесою чи навіть Черкасами, активність «активістів» (перепрошуємо за тавтологію) перебуває на рівні «любительської ліги», але сторонньому спостерігачеві може здатися, що саме вони виступають визначальними чинниками у регіональному політичному процесі.

Іншу групу складають ті з професійних «активістів», хто основною метою все ж бачить не «хайп» заради «хайпу», а конкретні вигоди від цього.

І тут також можна провести певне ранжування. Є «активісти» кваліфікації «Б», які розуміють, що жодної політичної кар’єри у них не складеться, а тому віддають перевагу безпосередньому кешу. Яскравий приклад – Таїса Гайда, яка не гребує брати гроші напряму з обласного бюджету, не забуваючи, однак, поливати брудом усіх доброчинців.

І, до речі, не гидує й методами «активістів» «без даху». Згадати, хоча б, скандал з тиражуванням нею антисемітських гасел.

«Активісті» кваліфікації «А» – депутатка від «Батьківщини» Ганна Давиденко. Такі на дурний мітинг з дурними наслідками не підуть, але «хайп» поважають не менше конкурентів. Тому час від часу або: 1) «примазуються» до інших ініціатив, видаючи їх за свої; 2) висувають претензії органам влади та структурам місцевого самоврядування, без причин і наслідків, але з розголосом (може дійти і до бійки); 3) влаштовують епатажні акції, хоча приклад Femen поки що, на жаль, не продубльований; 4) беруть участь у всіх проектах з бодай найменшим висвітленням у ЗМІ – до гендерних ініціатив до захисту бродячих тварин.

Різниця між типом «Гайда» і типом «Давиденко» ще й тому, що перший, хоча і замішаний у корупційних оборудках, вдається маневрувати між звинуваченнями у причетності до цього. Тип «Давиденко» з головою поринає у цих схемах. Коли реальну Давиденко на якомусь черговому шоу напряму запитали про ці схеми. Вона не лише розгубилася, а й, здається, образилася. Ну, корупція, ну що такого…

Прикро, але типи «Гайда» і «Давиденко», поруч із «безбашеними» колегами по «активістському» цеху, є чи не основними ньюсмейкерами зі сфери публічної політики у Вінницькій області.

«А ми все скажемо!»

Останній бік «магічного квадрату» вінницької політики – у каналах донесення інформації. Власне кажучи, політичних подій може й не бути (у нинішньому інформаційному суспільстві це не важливо), але те, що треба і те, кому треба, доноситься вчасно, і з потрібними акцентами.

Щоб не тиснути на читача своїми припущеннями, подивимося на ці канали за останній тиждень. Сайт Вінницької ОДА сповіщає традиційне: привітання, наради, обговорення, фестивалі і свята. Сайт Вінницької обласної ради, за великим рахунком, те саме, з невеликим вкрапленням відомостей, що той або інший депутат обласної ради встановив у школі двері, чи посприяв облаштуванню пішохідного переходу.

Типова новина з сайту ОДА – «На ведення лісового та мисливського господарства області направлено 481 млн. грн», з сайту обласної ради – «37 громад Вінниччини вийшли на відео-зв’язок із обласним центром».

Сайти партійних організації розповідають про привітання земляків, улаштування спортивних свят та участь у роботі «круглих столів».

Ресурси, наближені до влади, саркастично пишуть про винайдені у вічі опозиціонерів «скіпки», оминаючи «колоди» у вічах влади. Це у кращому випадку. В іншому – незрозуміло взагалі, що роблять дані ресурси для моделювання порядку денного.

Сайти, наближені до опозиції, взагалі, чомусь нічого не помічають. Хоча об’єктів для «атаки» більш ніж.

Мляві сварки партійних активістів у соціальних мережах залишаються цікавими лише для їхніх учасників, ніяк не впливаючи на життя мешканців міста та області.

Прес-служби виборчих штабів кандидатів, якщо і діють (зарплатню ж отримують), то обмежують присутність у ЗМІ безкоштовним Інтернетом.

Ось, у принципі, й все.

Епілог

Закони політичного життя кажуть нам, що нескінченно довго так тривати не може. І уже до середини січня актуальним для місцевого політикуму буде гасло: «Пропало все!».

Впаде як владна вертикаль, так і нашвидкуруч склепані партійні структури.
Так само, як це трапилося з «Опозиційним блоком», що у Вінниці ніхто так до пуття не помітив і не зрозумів.

А дарма. З іншими буде теж саме.

Не сумнівайтеся.

Завжди Ваш – Віталій Горковчук

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here