Гіпсове погруддя і розкол «активістів»

Завсідники «народних віче» (з 20 осіб), професійні «активісти» і «майданівці», штатні «ультрапатріоти» і безкомпромісні Інтернет-воїни пережили у Вінниці таку кризу, від якої вони уже не оговтаються.

Причому кризу викликала не дії «злочинної», за їхніми характеристикою, влади. І не підступні екс-«регіонали». І навіть не «зрадники», з числа нормальних політиків та справжніх активістів, які, підтримавши Майдан у 2013-14 роках, зайнялися справами з оборони та розвитку України, справедливо вважаючи, що імітація громадської активності, яку демонструють «вічні революціонери», насправді, такою не є.

Але «активісти» продовжували мітингувати. З приводу і без нього. Була б «подія», за яку можна зачепитися і підбурювати людей виступати проти влади.

Образа підсилювалася тим, що жодного з «ультрас» не обрали до міської та обласної рад – вінничани просто не вірять у їхню здатність зробити хоч щось корисне, а тому не підтримують на виборах і не беруть участь у їхніх акціях.

«Активісти» почали сваритися між собою, звинувачувати у крадіжці волонтерських грошей, «зраді», змові з владою. Поступово вони дробилися на дрібні жменьки «фракцій», кожна з яких ненавидила конкурентів більше, ніж ту саму «злочинну владу».

Підготовка до спорудження у Вінниці пам’ятника Небесній Сотні надихнула у груди «майданівців» сподівання на те, що їм вдасться нагадати про себе і знову привернути увагу до своїх витівок. Приводом на цей раз стало перенесення погруддя Тараса Шевченка до музею, здійснене, до того ж його власником – депутатом від «Свободи» Базелюком.

«В пику» громаді Вінниці, «активісти» придбали гіпсове погруддя Кобзареві, самовільно встановили його центрі площі. І це – не дивлячись на те, що встановлення пам’ятника ініціювали родичі Небесної Сотні та підтримала територіальна громада через депутатів міської ради.

Однак хороводи навколо магазинного сувеніру стали очевидно абсурдними навіть для організаторів цієї клоунади. Єднання навколо ідеї протистояння Небесній Сотні деморалізовувала і «активістів». Цілодобове чергування набридло і найбільш непримиримим «революціонерам», які вирішили за краще воювати з владою в соціальних мережах з дивану, аніж мерзнути на дворі.

Відкриття пам’ятника було заплановано на 23 лютого, і всі по це знали. Приїхали боронити гіпсову статуетку провокатори-депутати, які замислювали цей шабаш? Ні. Прийшли «ультраси» на чолі з Хортом? Ні. З’явилися на площі місцеві депутати від «Батьківщини», лідерка якої Людмила Щербаківська з пристрастю виступала перед нечисленним «активом» із закликами за будь-що залишити «самобуд» у центрі площі?

Ні.

Вночі з 22 на 23 лютого закінчилася ілюзорна єдність «майданівців», які так і не зрозуміли, що справжній Майдан – це не тоді, коли десяток осіб проголошують, що буде так, як вони забажають, а тоді, коли збираються мільйони.

Демонтаж гіпсової фігури пройшов тихо і мирно. «Захищати» її, незважаючи на волання у соціальних мережах, прийшло декілька міських божевільних.

А на відкриття пам’ятника Небесній Сотні – тисячі вінничан. І 30 родин загиблих взимку 2014 року героїв.

Це і є остаточний вирок самозваним «активістам», для яких імітація активності залишилася останнім засобом для нагадування про себе.

Віталій Горковчук