Конкурс на голів РДА: кар’єрний ліфт, халіф на годину, виявлення неблагонадійних елементів?

Голова Вінницької ОДА Владислав Скальський продовжує співбесіди з потенційними претендентами на зайняття посад голів РДА на Вінниччині.

Заходи тривають у рамках реалізації проекту LIFT, який дає можливість зробити кар’єру у «команді Зе», у тому числі й на державній службі.

Детальніше: На сайті Зеленського LIFT з’явились вакансії на голів РДА Вінниччини

У нашій області, зокрема, виявили бажання стати керівниками районів понад 200 осіб, а перший рівень відбору за висновками незалежного оцінювання пройшли понад 120 кандидатів. Наразі чотири особи подали заявки на усі 27 районів. Тобто принцип: «Партія, дай покерувати!» – байдуже чим і ким – діє й досі.

Справа в тому, що керівники партії “Слуги народу” та керівництво Офісу Президента декілька тижнів тому презентували конституційні ініціативи в частині реформи децентралізації. Основні зміни: скорочення кількості місцевих депутатів на 40%, новий адміністративно-територіальний поділ України: ОТГ , округи (в які об’єднають існуючі райони, у Вінницькій області планують створити 3-4 округи замість 27 районів) та регіони (в межах існуючих 24 областей). При цьому районних рад не буде, виборів в межах округів не буде, залишаться депутати на рівні ОТГ та обласної ради. І, що ключове для нашого матеріалу, районні та обласні адміністрації ліквідують. Натомість соратники Володимира Зеленського пропонують місцевим депутатам обирати виконкоми, які де-факто замінять місцеві державні адміністрації. За виконокомами будуть “наглядати” префекти. Ці зміни планують імплементувати протягом наступного року.

Наглядним прикладом та підтвердженням намірів ліквідувати районні адміністрації є вчорашня заява міністра Кабінету міністрів Дмитра Дубілета про скорочення штатів РДА одразу на 19 тисяч позицій.

Тобто, у Вінницькій області знайшлось більше 200 бажаючих очолити районні державні адміністрації, які мають зникнути вже до кінця 2020 року. То які справжні мотиви у таких кандидатів? Ну уявіть себе на місці людини, яка хоче взяти участь в конкурсі на посаду директора якоїсь фірми, чи підприємства, при цьому ви наперед знаєте, що через рік ця структура буде ліквідована.

Одразу декілька співрозмовників “Політарени” з числа діючих та колишніх керівників районів однозначні в оцінках мотивів:

Якась частина кандидатів, які не можуть похвалитись своєю успішністю, просто намагається працевлаштуватись на престижну роботу, навіть якщо це буде місяць, пів-року, чи рік – байдуже. Головне гарний понт та запис в трудовій книжці.

Хтось дійсно має політичні та управлінські амбіції і сподівається зарекомендувати себе на посаді протягом року, щоб отримати в майбутньому інші посади на державній службі, або стати префектом.

Частина кандидатів розглядає посаду керівника района як зручний майданчик для піару перед місцевими виборами, з якого розраховують переобратись вже в межах території на керівника виконкому, або пройти в обласну, чи місцеву раду.

Але, на думку наших співрозмовників, більшість кандидатів прагне банально половити рибку в мутній воді. Бюджет, земля, тендери тощо. Все що може збагатити “халіфа на годину”.

Наше видання має і свою, конспірологічну версію реалізації проекту у Вінницькій області. А якщо проект LIFT – це така собі “провокація хабарем корупцією”, яка покликана виявити всіх авантюристів та неблагонадійних “джентельменів удачі” схильних до корупційних обородук в розрізі кожного району Вінницької області?

Чим не версія для нової, доволі креативної влади в Україні 😉

До речі, за словами керівника ОДА, він вже придивляється до людей, які можуть стати його заступниками, при цьому відбір на посади заступників губернатора через проект LIFT не планується.

Щодо самих конкурсів. Подібна практика відкритих конкурсів була запроваджена ще у часи президентства Віктора Ющенка, але тривала недовго, адже ті, хто, будучи висуванцями від партій «помаранчевої коаліції», прийшли у владні кабінети, за максимально стислий відлік часу натворили такого, що на Банковій вирішили повернутися до випробуваної «кучмівської» тактики заміщення вакансій. Невдачею завершився й казус з «конкурсами громадськості» перших місяців головування в країні Петра Порошенка.

Тепер, начебто, історія повторюється. У чому тут виклики для області взагалі та для «Слуги народу», зокрема? По-перше, у тому, що у районах наявна традиційна проблема кадрового голоду. Осіб, які б, маючи відповідний рівень фахової підготовки, могли брати на себе відповідальність за провадження державної лінії на теренах районів, а, до того ж, не були заплямовані роботою на режим Януковича або попередню владу, майже не залишилося.

Ті, хто подібні заявки подає сьогодні, уже ідентифікуються у соціальних мережах, як близькі родичі, або ж ділові партнери «попередників». Відповідно, усі «розклади», не виключаючи бізнесових розподілів сфер впливу, на місцевому рівні будуть збережені.

Але це, у принципі, населення і не цікавить. Кожен район є своєрідною територією зі специфічними правилами поведінки й рівнем політичної культури, які жодна нова київська влада у стислий термін не змінить.

Питання в іншому. Місцеві персонажі, для яких контроль над районними радами та РДА є питанням існування власного бізнесу та його подальшого просування, – ці персонажі багато років поспіль були «успішними», якщо можна так висловитися, могильщиками усіх рейтингових політичних проектів. Від «Батьківщини», до «Блоку Петра Порошенка». Коли пересічний громадянин бачив у чиновницькому кріслі особу, на якій політичного клейма немає куди було ставити, він негайно переносив подібне ставлення й до всієї політичної сили. Приватний приклад знищення колись рейтингового проекту – обвал «Батьківщини» / БЮТу, через який за понад 10 років пройшли тисячі місцевих депутатів та чиновників. Наразі від цієї партії на рівні області залишився лише вінницький партійний офіс. І кожен з екс-”сердешних” ненавидить не стільки колишніх опонентів, скільки власне партійне керівництво. Приклад депутата Вінницької міської ради Вадима Кудіярова тут у нагоді.

У випадку зі «Слугами народу» ситуація погіршується ще й тим, що у них із самого початку на місцевому рівні нічого не було. А тому доводиться набирати до власних лав «аби кого». Подібна тактика також має право на існування, але чесно попередимо – скільки-небудь успішний виступ на місцевих виборах за подібних умов, неможливий у принципі. А тому колись серйозний рейтинг «зелених» уже незабаром буде знижуватися.

Хто його «підбере»? Швидше за все – регіональні політичні проекти.

Чи можливий вихід з такого глухого куту? У принципі, так. Якби не оголошувати кастинг з числа бажаючих “покерувати” (а 4 претенденти на усі можливі посади саме про таку тактику й кажуть), а спочатку створити партійну командну структуру. У межах якої здійснити відсів токсичних з політичної точки зору осіб.

Проте процес, судячи з усього, уже рушив. У бік, який навряд чи призведе до перемоги “СН” за рік.

Та й власне доцільність зайняти чиновницькі крісла, які незабаром, після проведення децентралізації влади, виявляться зайвими — більш, ніж сумнівна.

Олена Семко