Читати це інколи смішно, інколи сумно, адже наважитися спрогнозувати, що буде з тим або іншим вітчизняним політичним проектом може або кон’юнктурний політолог, який “сидить” на ставці у цій партії, або відвертий авантюрист. Надто багато взаємозалежних і взаємовиключних складових цього процесу, щоб можна було відповідально робити такі прогнози.
І, тим не менш, їх роблять. Вони (прогнози), звісно, не дають і не можуть дати реальної картини справ, не кажучи вже про ймовірні варіанти розвитку подій. Але вони демонструють – яке бачення ситуації станом на сьогодні оглядачі намагаються нав’язати політикам.
Нас у даному випадку цікавить Вінницька область, подіям на політичній арені якої останнім часом присвячено декілька статей у солідних виданнях.
Так, видання “Комментарии” заявили, що воно розпочинає “серію публікацій про тих, хто в реальності управляє українськими регіонами, кому насправді підвладна вся місцева вертикаль, і від кого залежить доля того чи іншого губернатора або мера. Перший матеріал з даного циклу присвячений сучасній Вінниччині, де починали свій шлях у велику політику і Петро Порошенко, і Володимир Гройсман.
І починається…
“і Петро Олексійович, і Володимир Борисович давно і всерйоз розглядають рідний край як власну вотчини, з якої, між іншим, забрали в Київ масу цінних кадрів, сформувавши в столиці окремий «вінницький клан»”.
Це кого? Реву, Кістіона, Продана і Борзова? Це і весь “клан”? Чи до нього належать також депутати? Так вони обиралися, а не були “забрані”. Порівняємо це з колишніми позиціями “донецьких” і вся легенда про “вінницьких” зникне.
Видання розповідає про політику Петра Порошенка:
“Після обрання в 2014-м президентом України, він повністю зачистив місцевий політикум і держапарат від різних конкурентів”.
У Порошенка в області були “різні конкуренти”? Або опоненти?
Роль чинного голови ОДА – Валерія Коровія, на думку журналістів, є двоякою.
“Діючий вінницький губернатор Валерій Коровій зобов’язаний своїм піднесенням не тільки Порошенкові, а й Гройсману, у якого з 2011 року був заступником у мерії Вінниці. Але до цього Коровій більше 10-ти років був беззмінним віце-губернатором, що роками забезпечував порошенківські політичні та бізнес-інтереси у місцевій владі”.
Так чиєю креатурою є Коровій – Порошенка чи Гройсмана?
Далі автор тексту переходить до фігури Анатолія Олійника.
“Його попередник в кріслі голови ОДА, а нині голова облради Анатолій Олійник також належить до особистої квоти Порошенка. Більш того, саме президент дав йому другий шанс проявити себе в новій посаді після гучного скандалу грудня 2014 року, коли активісти Євромайдану штурмували ОДА з особистими претензіями до Олійнику. І він з поставленим завданням поки цілком справляється, сформувавши навколо Блоку Петра Порошенка стійку облрадівську більшість”.
Оглядачі певно не знають, що:
1) Олійник є креатурою не стільки Порошенка, скільки Олександра Домбровського, під час губернаторства якого він працював головою РДА; потім, коли Домбровський у добу панування “регіоналів” утримував певні позиції в області у форматі “Єдності”, Олійник був єдиним головою районної ради, який також належав до цієї політичної сили.
2) Штурмували ОДА жодним чином не “активісти Євромайдану”. Справжні активісти, як раз, за декілька днів провели у Вінниці багатотисячний Марш Єдності проти тих, хто намагався дестабілізувати ситуацію.
3) У “БПП” немає не те, що “стійкої більшості”, а й переконливих позицій всередині облради, тому доводиться ситуативно домовлятися з представниками політичних сил, які називають себе “опозиційними”.
Виходить все гірше і гірше. З публічними скандалами і репутаційними для “БПП” втратами.
Далі йдеться про позиції Володимира Гройсмана. Зокрема, була озвучена теза, що “партії Гройсмана” “Вінницькій європейській стратегії” “довелося домовлятися” з фракцією “БПП” у міській раді. Позиція абсолютного нерозуміння процесів у вінницькій політиці станом на 2015 рік.
Говорячи про “сірого кардинала” області, оглядачі називають ім’я Олександра Домбровського, “через якого” можна “порішати” будь-які питання з Порошенком. Твердження справедливо для 2014-2015 років, але з цього часу ситуація конкретно змінилася. І Домбровський є “одним із”, але далеко не єдиним центром впливу на події.
“Своєрідним альтернативним регіональним центром виступає ще один політик, що перебуває також в орбіті нинішнього українського президента – заступник голови парламентської фракції БПП Анатолій Матвієнко”, – пише видання.
Коментувати це складно, адже Матвієнко, як і Домбровський, мав вплив на події в регіоні, але мав його років 20 тому.
Нарешті, останній абзац “дослідження” натякає на те, що хтось за нього все ж таки заплатив. І навіть вказує на те, яка політична сила це могла бути.
Читаємо його уважно.
“Ще однією потенційною альтернативою вінницької монополії Порошенко – Гройсмана є лідер облорганізації партії «Батьківщина» Людмила Щербаківська, але не зараз, а в майбутньому. Хоча вже на даний момент своєю гіперактивністю вона попила багато крові не тільки у місцевих ставлеників президента і прем’єра, а й у них самих.
Напередодні місцевих виборів 2015 року Щербаківська домоглася-таки відставки губернатора Олійника, розповідала, як їй особисто погрожував Порошенко, а на Гройсмана навіть написала заяву в Генпрокуратуру про те, як той нібито «возив на євромайдан тітушек з Вінниці»”.
1) Ані наявною, ані потенційною “альтернативою” владі Щербаківська ніколи не була. І не буде. Її останнє завдання у політичній кар’єрі – заробити грошей на президентських і парламентських виборах. У продажі місць у списках її звинувачували і раніше.
2) “Гіперактивність” звелася, напевно, до того, що вона влаштувала свою доньку і зятя на посади на державній службі, яким вони абсолютно не відповідали. А також до обвинувачень (та звільнення з посади) у корупції у часи перебування на посаді першої заступниці голови обласної ради Олійника (якого вона, за твердженням авторів, зуміла відправити у відставку з посади губернатора, що погано корелюється з наведеними вище даними про штурм “активістів” у грудні 2014 року).
“Але вінницька очільниця «Батьківщини» продовжувала дуже муляти очі і Олійнику, і Коровію, і їх київським покровителям, тому у травні 2017-го Щербаківська була розжалувана до статусу рядового депутата облради, при цьому відбулося все з ініціативи «оппоблоковца» Юрія Яремчука, близького до нинішньої ОДА. Проте, знаючи на якому хорошому рахунку вона нині перебуває особисто у Тимошенко, багато представників місцевої еліти вже не соромляться відкрито наводити міцні мости з амбітною Щербаківський”.
“Київські покровителі” – звучить. Як “заокеанські ляльководи”.
Автори очевидно співчувають Людмилі Михайлівні, тому намагаються (невідомо, навіщо) вказати, що навіть з точки зору особистих статків репутація у неї є бездоганною.
“Відносно активів політика, то в її е-декларації, поданої в той час, коли Щербаківська була першим заступником голови облради, вказані дві квартири – у Вінниці та Одесі (її недавно вона продала), земельну ділянку в Жмеринці і готівку 111 тис. грн. і $ 11 тис.
Ніяких тобі не те що цінних паперів, корпоративних прав та бенефіціарів відносин з юрособами, але навіть транспортних засобів”.
Все вірно. Тільки квартиру в Одесі вона придбала після того, як 10 років перебувала на державній службі (помічником нардепа), а у бізнесі не працювала ніколи.
Отже, намагаючись похвалити не причетну до корупції Щербаківську, автори тексту мимоволі ці звинувачення підтвердили.
Що ж, якщо головною метою статті було відбілювання репутації Щербаківської, то з цим завданням автори впоралися погано.
Якщо ж цілями публікації було зробити неупереджений аналіз політичної ситуації на Вінниччині, то з цим вийшло ще гірше.
Віталій Горковчук