У якості арени для подібних заходів з давніх-давен використовувалися спортивні, мистецькі, наукові майданчики. Ті, хто вміє читати символи, відповідні висновки може зробити без особливих зусиль. Для усіх інших деякі нюанси слід пояснити детальніше.
З середини червня цього року в Україні стартував мистецький проект «Перший український фестиваль сучасного жіночого мистецтва» (Ukrainian Contemporary Women’s Art Fest — UCWAF), який реалізується у співпраці Інститутом проблем сучасного мистецтва Modern Art Research Institute of the National Academy of Arts of Ukraine та Українською Асоціацією жіночих досліджень.
Таке незвичне для пересічного громадянина нагромадження важких слів залишає за кадром один цікавий факт – куратором арт-фестивалю є, як сказано в анонсах, «художниця» Ірина Акімова.
Щоб зрозуміти те, яка з Акімової художниця, слід подивитися на її головний «твір». На виставці вона представила інсталяцію, у вигляді паркану (забору), який, власне, і представляє дерев’яний паркан.
Слід сказати, що не художніми здобутками відома Акімова, а тим, що багато років успішно працювала у команді Партії Регіонів, була народним депутатом України, першою заступницею голови Адміністрації Президента України (С. Льовочкіна), куратором сумнівної медичної реформи та низки соціальних проектів. Звісно – перебувала у курсі усіх корупційних процесів доби «покращення».
Так ось. На презентованій у Вінниці виставці, на якій у ЗМІ її також представили винятково як «художницю», чомусь без згадки попередніх «регалій», Акімова охоче фотографується з депутатом міської ради, активісткою «Батьківщини» Ганною Давиденко.
Сама Давиденко залишила про виставку допис про враження, у якому, крім іншого, йдеться й таке:
«Жінки-художниці, багатогранні за своєю природою, у своїх творах перетинають дисциплінарні кордони та виходять за межі питання гендерної відмінності… Мистецтво компромісу не є простим, в ньому неодмінно присутнє жіноче начало, тому що саме жінка, як берегиня і продовжувачка роду, створена природою для пошуку шляхів мирного вирішення конфліктів».
Тобто, кажучи простою мовою, виставка:
1) є не просто виставкою, а заходом, який покликаний привернути увагу до дещо більшого;
2) якщо і формулює якусь ідею, то ця ідея зводитиметься до «пошуку шляхів мирного вирішення конфліктів» (хоча, до чого тут паркан, як «річ у собі» – незрозуміло).
Тепер вибудовуємо нескладний логічний ланцюжок. Представниці Партії Регіонів і «Батьківщини» зібралися в форматі одного заходу, щоб продемонструвати, що між ними немає протиріч, а також заявити про необхідність досягнення компромісу.
А тепер помножуємо це на циркулюючу інформацію про уже готову «ширку» з Тимошенко, Бойка і Медведчука, додаємо низку фактів, які цю інформацію підтверджують – про зміну власників телеканалів «ЗіК», «Ньюсван», «112», вступ Медведчука до партії Рабиновича «За Життя!», дифірамби з боку Медведчука на адресу Тимошенко, і картина у цілому стає зрозумілою.
Питання лише у тому, коли на офіційному відкритті якоїсь виставки, наприклад, «Мистецтво за мир», зустрінуться і зроблять спільну заяву усі, згадані вище особи.
Обережна спроба, дійовими особами у якій виступили Акімова і Давиденко – вдалася.
Віталій Горковчук